У 29-му розділі на наших героїв чекає вихід за межі готельного номера (і власної зони комфорту). Спроба підібрати "той самий" образ, легкий флірт за сніданком і морська прогулянка, яка з перших хвилин піде зовсім не за планом.

Хто або що перетворить цю поїздку на справжній незабутній перформанс? Дізнаємося вже дуже скоро!

✨Коли: Понеділок, 5 жовтня

✨ Час: о 21:00

Не забудьте зазирнути на оновлення - буде гаряче, кумедно та дуже емоційно! ☺️✨

Нові розділи романтичної комедії «Дві дівчини, море... і жодного грека» виходять тричі на тиждень!

✨  Щопонеділка, щосереди та щоп’ятниці о 21:00

Трохи спойлеру:

...

За п’ять хвилин на її ліжку вже утворилася мальовнича гора з одягу: дві сукні (легка біла і яскрава квіткова), три футболки, шорти, легкі лляні штани, купальник, вільна сорочка, крислатий капелюх, дві пари сонцезахисних окулярів і пляжна сумочка.

Мілана стояла посеред кімнати, схрестивши руки на грудях, і дивилася на цей безлад так, ніби він міг сам собою перетворитися на ідеальний ансамбль.

«Так. Мені потрібен простий, невимушений одяг. Образ «я просто встала, накинула щось і пішла», але при цьому виглядаю приголомшливо».

Вона уважно оглянула весь цей гардероб.

Кіра, яка до цього лежала нерухомо, мов єгипетська мумія, нарешті відкрила одне око.

- Це ти зараз серйозно? О пів на восьму ранку?

- Абсолютно.

- Тоді поясни мені, неуку, навіщо для «простого образу» на човні тобі потрібні три пари шортів, двоє з яких практично однакові?

Мілана подивилася на шорти. Білі джинсові, білі лляні та світло-блакитні.

- Вони різні! Білі джинсові — це класика, білі лляні — це для спеки, а блакитні — під колір моря. Я ще не знаю, який настрій буде в моря.

Кіра зітхнула й знову прикрила око.

- Ранок почався. Боже, дай мені сил.

- Я просто хочу бути готовою до всього.

- До чого? До того, що Алекс раптом вирішить, що білі лляні шорти — це моветон?...

... 

Мілана застигла, чашка зависла в парі сантиметрів від блюдця. «Вони? Ні. Тільки не зараз. У мене ще круасан не з'їдений».

- Вони?

- Так.

- Обоє?

- Обоє. Стоять біля входу, мов два грецькі боги, що спустилися на сніданок до смертних.

Мілана дуже повільно поставила чашку. «Спокійно. Ти їх не бачиш. Вони просто частина інтер'єру. Як керамічні фрукти».

- Я не дивлюся. Я взагалі забула, що таке «праворуч».

- Ти вже дивишся. У тебе голова мимоволі повертається.

- Я дивлюся на каву!

Мілана зітхнула, зрозумівши, що опір марний. Організм знову відмовився співпрацювати зі здоровим глуздом. Вона обережно, ледь помітно повернула голову, ніби розглядала пейзаж за вікном.

Біля входу до ресторану справді стояли Алекс і Лукас. Лукас щось емоційно розповідав, активно жестикулюючи руками, і в його посмішці було стільки сонця, що Мілані стало млосно. Алекс стояв поруч, слухав, і в його погляді було щось поважне й спокійне. На ньому була біла лляна сорочка з закоченими рукавами, яка просто ідеально підкреслювала його засмагу... 

 ...

А Мілана… Мілана несла власну пляжну сумку так, наче там лежало пів її валізи, включаючи ще одну сукню, аптечку та запасну пару взуття. Сумка була важкою, але Мілана не подавала виду.

- Що там? — запитав Алекс, дивлячись на її вантаж.

- Нічого особливого. Просто необхідні речі.

- Вона взяла із собою все, що було у валізі, — сказала Кіра, яка не могла промовчати. — Вона готується до навколосвітньої експедиції.

- Не все! Я просто... я просто хочу бути готовою до всього. На човні вітер, море, пригоди...

 З теплом, усмішкою і безмежною вдячністю, ваша невгамовна Тіна Волф ❤️