Всім привіт!

Новий розділ і теорії Міли та Устина, але на сайті.

✨✨✨

Я налякано тремчу, судомно кутаючись у плащ, який ніби слугує мені єдиним захистом. Щоки досі печуть від висохлих солоних сліз, а здерті об колючки пальці ниють від найменшого руху. Повірити йому — дорівнює божевіллю. Відмовити й залишитися тут — теж приблизно те саме божевілля. Адже моє тремтіння — це не тільки страх, це ще й холод. Мені дуже холодно. Тому не скористатися запрошенням цього чоловіка буде дурістю, навіть при всій пікантності ситуації.

Раптом залізна напруга в очах чоловіка поруч трохи пом’якшується. Устин повільно нахиляється й простягає мені свою широку, теплу долоню. Його голос втрачає металеві нотки й лунає несподівано тихо та глибоко:

— Міло, ходімо. Вже дуже пізно. Годі тут мерзнути у темряві. Ти ж застудишся. Не можна бути такою впертою... Захочеш — завтра прийдеш сюди знову. А поки ходімо. Не варто мене боятися. Наміру тебе кривдити я не маю... Радше навпаки. Я не зможу заснути, знаючи, що ти тут мерзнеш одна у темряві.

Книга тут

♥️♥️♥️