Давайте начистоту. Коли дивишся на статистику автора-початківця - це окремий сорт драми.

Знаєте це відчуття, коли виписуєш сцену до тремтіння в пальцях, перечитуєш діалоги, редагуєш чернетку між роботою, домашніми справами й нескінченними чашками кави.. а потім заглядаєш у кабінет: +0 нових читачів? У такі моменти внутрішній критик шепоче: «Може, сховати це в шухляду й не ганьбитися?»

Але потім відкриваєш повідомлення чи бачиш, що ті кілька людей чекають на наступний розділ - і знову сідаєш за клавіатуру.

Мене звати Ірина, моя прабабуся називала в дитинстві мене Орішка, а Marisabelka - мій нікнейм з бородатих часів аськи :)  і я пишу історії не про шаблоних героїв із глянцю, а про тих, хто помиляється, ламається і збирає себе назад. Мої герої платять високу ціну за свій вібор - мабуть, тому вони мені такі близькі.

Ті півтора десятки читачів, які відкривають кожну нову главу «Ціни повернення» - ви навіть не уявляєте, наскільки ви мене тримаєте на плаву!

Велика вам дяка.

А тим, хто заглянув на сторінку вперше: привіт!  Скажіть, які історії вас чіпляють найбільше - затишні й терапевтичні чи такі, де скло хрумтить під ногами до останньої сторінки? Напишіть у коментарях, будь ласочка, хочу знати, хто тут зі мною.