— Це мій домашній номер, — спантеличено говорить Гаврило, приймаючи виклик. Я згадую, як вкрала телефон у Люби й мене охоплює сором. Не думала, що мої ревнощі зможуть затьмарити здоровий глузд. Не знаю, як тепер все це пояснити Котику.

Я наважуюся глянути йому в очі, але він за долю секунди блідне й починає швидко натягувати на себе штани й витирати мій блиск зі своїх губ.

— Що трапилося? — шепочу я, прикрившись першим, що попало під руку.

— Пері випала з вікна. У неї щось з лапою, а Люба замкнута вдома й не може їй допомогти. — У мене по тілу проходить цілий табун сиріт.

— Це все через мене. Я забрала у Люби телефон і зачинила двері, бо боялася, що вона попередить тебе. — Не встигаю я закінчити речення, як заливаюся сльозами. Бідолашна Пері постраждала через мене. Я не пробачу собі, якщо з нею щось трапиться.

— Я впевнений, що з Пері все буде гаразд. Її огляне ветеринар. Сьогодні ж понеділок. Вона вирішила побешкетувати, — заспокоює мене Гаврило, міцно обіймаючи.

— Вибач, я не хотіла, щоб все так сталося. — Я допомагаю йому застібнути ґудзики й складаю усі олівці назад у пенал. Доведеться відкласти на потім наше «творче» побачення.

— Я мав раніше розповісти тобі про бабусю. — Ми виходимо зі студії і у мене випадають ключі з рук. Я декілька разів намагаюся встромити їх у замок, але нічого не бачу, через пелену зі сліз. — Просто не хотів, щоб ви привʼязувалися одна до одної, бо знаю, наскільки потім важко втрачати близьку людину.

Це продовження книги "Кохання в овертаймі". Якщо зацікавив уривок, то запрошую до прочитання роману за посиланням.