П'ять років тому одна випадкова ніч з незнайомцем завершилась двома смужками на тесті. А тепер я впізнала батька своєї дитини у конкуренті, який має на меті розвалити мій невеличкий бізнес...

УРИВОК ДЛЯ ВАС:

Я підійшла до будинку навпроти моєї кав’ярні і запитала в чоловіка, який саме заходив досередини з якоюсь коробкою в руці: 

 — Вибачте, ви не підкажете, що це буде за заклад? 

— Кафе для офісників. Швидкі і смачні обіди, великий простір, можливість працювати з ноутом прямо в закладі, — перерахував він, поглянувши на мене. 

 — Але тут вже є одна така кав’ярня, он, навпроти, я її власниця, — сама не знаю, чому я наїхала на цього чоловіка в простих джинсах і футболці, він, мабуть, був якимось майстром, що встановлював обладнання, але мені треба було перед кимось вилити душу. 

— Кавʼярня — не кафе, — він знизав плечима. — Офісники віддадуть перевагу закладу з більшим асортиментом гарячої їжі. 

Щось у його зовнішності здалося мені знайомим. Наче я його вже десь бачила… І раптом все стало на свої місця. Це був саме той чоловік, з яким я провела одну ніч після того, як розійшлася зі своїм хлопцем, і дуже страждала, вирішила йому помститися… Ми випадково познайомилися в ресторані і з того дня, вірніше тієї ночі, більше ні разу не зустрічалися. І коли я дізналася, що вагітна. теж не стала його шукати. Зрештою. то була моя власна помилка, а вігн тут ні до чого… Я зовсім розгубилася,  коли впізнала його, а він, здається, взагалі мене не впізнав. А може, це й не він, може, це моя пам’ять зіграла зі мною такий жарт? 

До того ж, я була дуже розлючена, що не сприяло вирішенню особистих питань.

 — Власник цього кафе міг бачити, що тут уже є один заклад для офісних працівників, навіщо таке робити — хоронити чужий бізнес? — вигукнула я. — Він просто тупий і безсовісний! 

— І що? — хмикнув він. — Ви неуспішні. Не розумієте, як тут все треба організувати. Я не тупий, і не безсовісний, а хороший стратег. 

Що? Я не могла повірити своїм вухам… Сюрпризи цього дня не закінчувалися, а продовжували накочуватися один на інший, як снігова куля, погрожуючи поховати мене під собою. 

 — Ви власник цього закладу? — якимось не своїм голосом запитала я. І подумала про свою доньку, яка зовсім близько зайнята своїми дитячими справами і не здогадується навіть. що я зараз розмовляю з її батьком. Хотілося ніби перемотати час назад і повернутися у вчорашній день, коли тут ще не було цього ресторану і цього чоловіка, водночас такого знайомого, і такого чужого й неприємного! Я аж очі замружила, щоб стримати непрохані сльози, але йому було все одно, він, звісно, не запам’ятовував дівчат на одну ніч, яких у нього було чимало. І так само йому наплювати на власників таких маленьких закладів, як мій. Він не знає, наскільки для мене важливо зберегти свою кав’ярню, справу мого життя…

— Так, я власник мережі ресторанів, — сказав він, відвертаючись від мене і продовжуючи свій шлях. —  І я точно знаю, як зробити це місце успішним. Я не дилетант.

 — Вам усе одно не вдасться  виселити мене звідси! — вигукнула я йому вслід. — Хочете воювати? То я буду воювати з вами!..

Купуйте роман "ТАЄМНА ДИТИНА" з максимальною знижкою лише сьогодні до півночі та підтримайте авторку, вона буде дуже вам вдячна!