Вероніка точно не з тих жінок, які мовчки терпітимуть те, що їм не подобається. Вона сильна, амбітна, трохи різка і звикла говорити прямо. Але навіть вона не очікувала, скільки всього зміниться за короткий час. Ділюся з вами невеликим фрагментом із першого розділу. Можливо, він трохи познайомить вас із моєю новою героїнею і її проблемами ❤️

ОДРУЖИТИСЯ ЗА ПЛАНОМ

— Я запитала, чи дарував ти їй квіти?

— Ну, — він чухає потилицю. — Так. Але до чого тут це?

— А до того, що мені ти давно нічого не дарував.

Він мовчить, потупивши очі.

— І в ресторани водив, мабуть?

— Ну, водив.

— А для мене не було часу.

Я ходжу біля нього колами. Віталік навіть не дихає, боїться, і правильно робить.

— Ну я ж дарував тобі колись квіти.

Я лише пхикаю. У тому-то й справа, що колись.

— Ці, як його... — намагається натужно пригадати Віталік. — Кунілінгуси.

Я лише видавлюю гірку посмішку.

— Якби ти мені дарував кунілінгуси, то я б не була такою злюкою, як зараз.

— Що?

— Ранункулюси. Квіти називаються ранункулюси.

— А ще ці, як їх? Претензії.

— Гортензії.

— А я як сказав?

І я не можу не погодитися: претензії він дарував мені майже щодня. То чому я пізно приходжу з роботи, то не задовольняю його так, як треба, то мама його краще готує, ніж я. І їжа з ресторану — це знущання над бідним чоловіком. Бідним у прямому сенсі, бо за все платила я. І він мені віддячив сексом на стороні.

ІСТОРІЯ 18 + НУДНО ТОЧНО НЕ БУДЕ

https://booknet.ua/book/odruzhitisya-za-planom-b460221