закручуються у воронку, що стрімко наливається пітьмою, серце стискається і падає вниз, вниз, все глибше… аж до поля бою, що виринає перед очима. Битва закінчилась, і солдати блукають між трупами, добиваючи ще живих. Стогони, брязкіт зброї… Все у сірих сутінках і Кертіс, схиливши коліно, слухає пульс воїна коло його ніг. Повільно підіймає голову і дивиться крізь мене.

- Він не жилець. – воїн коло його ніг непритомний і у залитому кров’ю обличчі я впізнаю Ліама. Мій брат повільно стікає кров’ю, не приходячи у свідомість. – Де старший Грехот?

- Бачив, як він загинув, - відповідає хрипкий голос.

- Що ж, це доля, - Кертіс, зволікаючи, дістає кинжал і раптом швидко встромляє його у груди Ліама. Тіло брата вигинається у судомах агонії, а Кертіс, закривши очі, швидко шепче якісь слова. Його руки на грудях мого брата залиті кров’ю, і він піднімає одну і проводить нею по губах, не припиняючи говорити нечутні фрази. Я лиш вловлюю риму, якою закінчуються строфи. Закінчивши, Кертіс падає на груди мого брата і …п’є. Жадібно п’є кров з рани ще тремтячого тіла.

Коли він підіймає обличчя, залите кров’ю, в його очах дивний блиск. Він витирається рукавом і його обличчя навіть у сутінках інше. Я чітко бачу, що Кертіс ніби наповнений силою.

- Святі предки! – шепоче його невидимий співрозмовник. – Ви ж помолодшали років на десять! Неймовірно…

Кертіс підіймається сильним рухом і розправляє плечі.

- Подбай про тіло. І знайдіть його батька – їх треба поховати разом. Це все, що ми можемо зараз зробити.

Він йде і я чую накази, які він віддає енергійним голосом комусь іншому. Його постать зникає у пітьмі. Пітьма ховає обриси поля чи моєї кімнати? Я не бачу нічого, навіть дихання свого не чую, лиш холод, який охоплює мене і рідкі болючі удари серця в грудях.

читати тут