Сьогодні (2.10) дві невеликі знижки! Чому невеликі? Бо менше не можна, книги й так за мінімальною ціною продаються!

Тож ловить!

СЕКС БЕЗ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

Анотація:

Михайло та Лера...
"... Навіть не знаю, чому він вирішив ось так... А з іншого боку, чому б і ні? Ми дорослі люди, я незаміжня, він - не одружений, наскільки мені відомо. Я трохи старше за Михайло, але ми ж не дітей заводити збираємось!
Що заважає нам провести вільний час із задоволенням? Взаємним.
Але біологічний годинник цокає...
Історія розвивається паралельно з "Ох і дура ти, Мар'янка". Але можна читати окремо.
Михайло - друг Олексія, і Лера - подруга Мар'яни, до чого приведе це їхнє "без зобов'язань"??

дуже відверто

несподіване кохання

дорослі герої

Рандомні уривки:

Уривок 1:

"Нарешті з’явилися хороші новини: Мар’яна знайшлася!! Приїхала до Льохи за котами. І, здається, вони розлучилися. Я їх не розумію. То кохання і заручини, і тут же розбіглися. Льоха, звичайно, завжди був романтиком, тож його бажання одружитися з Мар’яною я розумію. А ось те, що вони розбіглися, це не вкладається в голові.

Дзвоню Лері, повідомляю, що з Мар’яною все гаразд.

– Я заїду ввечері? – секс із Лерою мені сподобався. І, головне, що в нас усе відбувається без усіх цих емоційних гойдалок, коли маєш стосунки з жінкою.

– Приїжджай! Що приготувати?

– Плов вмієш?

– Мій плов – найкращий у місті! – сміємося. З Лерою просто та спокійно. Вже передчуваю сьогоднішню зустріч."

Уривок 2:

"Виходжу зі спальні, включаю світло й бачу Флорова, який вперто не повертається до мене й зображує міцний сон. При увімкненому світлі? З його реакцією на будь-який мій рух?

– Мишку… – кличу його. Проігнорувати це він не зможе з огляду на те, що ми вже більше ніж тиждень не розмовляємо.

– Леро, йди спати. Я втомився. – Фролов завзято не повертається до мене обличчям. І я підходжу до нього. Якщо гора не йде до Магомеда…

– Мишку, подивися на мене.

Фролов повертається, я охаю і, здається, намагаюся зомліти. Мишко підскакує, щоби підхопити мене й не дати впасти, при цьому крізь стиснуті зуби виривається мимовільний стогін. Виглядає він звичайно… Наче після асфальтного катка.

– Мишку!! Що трапилося??

– Усе норм, трохи на тренуванні перестарався.

Я дивлюся на нього й розумію, що це не тренування, бо так перестаратися складно. Хіба що разів десять поспіль.

– Що ти накоїв? Хто тебе так? – я не звертаю увагу на те, що він усе ще міцно стискає мене в обіймах.

– Нічого протизаконного, у принципі. Просто… Невелика розминка з неупередженим противником. Чоловічі ігри.

– Фролов, якого біса!! Я мало не впала в непритомність від твого вигляду!

– Леро, вибач, я не подумав. Не треба було сьогодні приходити…

– Ось як? Може не треба взагалі приходити? – я на емоціях і в шоці. Відразу уявляю із жахом, що Мишко зникає з мого життя і… Видаю взагалі зовсім не логічне, – може досить до мене сюди тягатися? Дякую за допомогу, але я її не потребую."

УРИВОК 3:

"Краснянський чаклує над фотографіями, а я витріщаюся на них, як прибитий. На фото моя Лера, із двома мужиками. Усі троє оголені та витворяють чорт знає що. Це спальня Лери, сумнівів бути не може, я дуже добре її знаю.

І тут дзвінок від Тигрова:

– Міх, я отримав пакет із фотографіями…

– Я теж… хто ще?

– Поки немає інформації. Сподіваюся це все, – повідомляє Тигр. – Міх, фото старі, Лера набагато молодша за них…

– Льоха, не треба мене заспокоювати, Лера доросла жінка, що було – то було. Мене турбує ситуація зараз – їй не можна нервувати. Якщо вона дізнається… і це нам ще не відомий масштаб… Треба захистити Леру.

– Привози її до мене додому, нехай із Мар’яною про жіноче побалакають, сюди точно ніхто не пройде, а ми поки що обшукаємо її квартиру."

***

ВІДДАЙ МЕНІ СВІЙ БІЛЬ

Анотація:

Стас потрапив у ДТП і втратив пам'ять, а коли згадав усе – дороги назад уже не було.
Життя Лейли було зламано групою покидьків.
Два поламані життя. Обидва починають жити наново.
Але тіні минулого не відпускають...
Стас та Лейла.
Все буде дуже не просто...
«– Лейло, якщо ти не захочеш, нічого не буде. Просто відпочинемо та повернемося.
І я погоджуюсь. Хоча мені дуже страшно. Ні, я боюсь не Стаса, я боюсь того, що не зможу наважитися, боюсь, що минуле знову накриє мене, і я не зможу переступити через свої страхи.
– Стасе, ти повинен розуміти, я не впевнена, що зможу… ну, ти розумієш про що я…
– Я все розумію, Лейло, і намагатимуся зробити так, щоб ти забула свої страхи… Але, повторюся, якщо не захочеш, нічого не буде. Просто довірся мені, і я заберу весь твій біль. Просто довірся»

різниця у віці

кохання та пригоди

сильні почуття

не ідеальний чоловік

Рандомні уривки:

Уривок 1:

"– Наталко, на сьогодні все, я їду до головного офісу. Вас підкинути? – знову Стас стелиться перед своєю секретаркою!

У них явно щось намічається! Хоча… Це не моя справа! Просто він із нею такий люб’язний, так вільно та відкрито спілкується… Що це зі мною, я ревную? Але ревнощі мають на увазі наявність почуттів! Які можуть бути в мене почуття до начбеза? Смішно. Просто… Мені, мабуть, заздрісно. Зі мною Вовчанський стриманий і небагатослівний. Ніколи навіть не усміхнеться. І щось ще є, чого я поки що не розумію. Іноді він дивно дивиться на мене… З огидою? У таки моменти його ніби пересмикує.

І тут, страшна здогадка відвідує мене: Стас знає!

Дідько, дідько, дідько! Невже Фролов розповів йому?? Ми з ним ніколи це не обмовляли. Але те, що сталося зі мною, не повинно було озвучуватися. Це ж само собою передбачалося? Хіба ні? Я сподівалася на порядність Фролова та Тигра, і не винесла це окремим пунктом нашого договору.

Мені треба негайно поговорити з Фроловим! І це не телефонна розмова.

Вибігаю з офісу, сподіваючись встигнути перехопити Стаса. Знаю, що він потім знову сюди повернеться.

– Стасе! Я їду з вами! Я маю декілька запитань до Фролова.

– Так, Лейло Ахмедівно, немає проблем.

Стас виходить із машини та відчиняє мені пасажирські двері поряд із водієм.

Я відмовляюся і сідаю в салон, де вже знаходиться Наталка.

Я не можу бути поруч зі Стасом. Якщо він знає…"

Уривок 2:

"Лейла вчора виїхала. В офісі нікого, крім одного охоронця, не залишилося, хочу навідатися і дещо перевірити. Чекаю, доки стемніє, і тільки збираюся переходити дорогу, як біля мене зупиняється машина Фролова, він виходить і дуже неввічливо «запрошує» мене до салону. Там мене зустрічає Сивий і клацає кайданками на моїх зап'ястях. Початок багатообіцяючий. Якого біса вони раптом вирішили влаштувати мені такий «теплий» прийом? І тут здогад осяює мене! Лейла?! З нею щось трапилося? Через мене?

– Що з Лейлою? – хрипко питаю я, боячись почути відповідь. Але моє запитання ігнорують.

– З Лейлою все гаразд? – я нервуюсь і наполягаю, підвищуючи голос.

Сивий досить жорстко мене «заспокоює». Битися з друзями, хоч тепер і колишніми, не хочу, тому припиняю обурюватися.

Судячи з пейзажу за вікном, ми їдемо кудись за місто.

Звертаємо з дороги й деякий час петляємо лісом, по якихось ледь помітних стежках. Зрештою зупиняємось. Тигр залишає включені фари, освітлюючи невелику галявину з дубом, що стоїть самотньо.

Так ось що вони для мене вигадали, місце гарне вибрали. Дуже вдячний старим друзякам.

– Миле містечко, романтичне, – кажу, підвівшись, після дуже неакуратного випихання з машини… Хлопці тепло одягнені, я ж без куртки, тільки у светрі, збирався лише дорогу перебігти. Ох, уже вдруге не моє це виявилося – дороги перебігати. З дорогами треба акуратніше наступного разу… якого, до речі, швидше за все, вже не буде. Миха вручає мені саперну лопатку й тикає під дерево:

– Копай.

Кручу її в руках і знизую плечима.

– А більше не було?

– Обійдешся цій. Копай, згадай молодість. Ти кудись поспішаєш?"

Уривок 3:

"Іду до своєї кімнати, приймаю душ, одягаюсь у домашнє та спускаюся на перший поверх. У Стаса в кімнаті світиться світло. Заходжу до його кімнати. Чоловік лежить на ліжку й дивиться телевізор.

– Привіт, Стасе.

– Здрастуйте, Лейло Ахмедівно.

– Стасе, припиняй, прошу тебе. Я втомилася сьогодні, і не маю сил ще й із тобою собачитися. Ідемо на кухню, я їсти хочу.

– Вибачте, Лейло Ахмедівно, але я вам допомогти нічим не зможу. Так що йдіть вечеряти, а я тут буду. Нікуди не подінуся.

Підходжу до ліжка й сідаю на нього. Стас нічого не каже. Забираюсь під ковдру та обіймаю коханого.

Чую, як він судомно зітхає, але продовжує мовчати.

Кладу голову йому на груди й засинаю."

***

Ці книги входять до циклу "Кохання та дружба" в якому є ще дві книги:

ОХ І ДУРА ТИ, МАР'ЯНКО! - БЕЗКОШТОВНА книга!

Віртуальне спілкування переросло у реальне. Але що робити, якщо головний герой не впізнав свою кохану? І, зайнявшись з нею сексом, він не знає хто вона? А тут ще, як на зло, проблеми у бізнесі...

кохання та пригоди

несподівана зустріч

дуже відверто

Рандомні уривки:

Уривок 1

"До біса! Вона, навіть, не на мій смак! Худа, наївна дівчина. Хоч повнолітня, сподіваюся… Внутрішній голос єхидно так намагається підчепити: «А раніше ти про це не міг подумати??» Ні, вона не схожа була на малолітку. Та й у цей клуб будь-кого не впускають. Повинні були перевірити… І звідки вона взагалі отака взялася?? Очі опустила, щічки почервоніли. Чи це гра? 

Ще й незаймана. Та що за напасть! Наче грошенят я їй нормально кинув. І за це ще додав. Чого ж мені так нудно? Вона плакала коли я йшов, чи мені здалося?"

Уривок 2

"До обіду валяюся. Щоправда, вставав вигуляти Максіка. Треба запитати Мар’яну, якої породи ця потвора. Тільки сформулювати інакше. Бо потвору вона з мене зробить.

Надія Василівна приготувала обід. Сиджу, чекаю на друзів. Новини – це добре, але на ситий шлунок – краще. Це я вдома валяюсь, а вони цілий день на ногах.

Мишко з Юрком приїхали майже одночасно. Сивий із порога прямо видав:

– Хлопці, я знайшов Стаса.

– Де? Як? Живий? – Ми засипали Сивого питаннями.

– Коли накрили базу Ісматова в Червоному, він був серед його людей. Вони його називають Шуріком. З’явився п’ять років тому. Хто він і звідки взявся – ніхто не знає, і він сам не пам’ятає. І ще, це вам не сподобається.

– Та давай, кажи вже, чого там. – Підганяю Сивого.

– Стас-Шурик, один із головних був у Ісматова з різних брудних справ. Навіть зараз не скажу скільки на ньому висить, але на довічне вистачить, напевно."

Уривок 3

"Ось і РАЦС! Я на межі. Сподіваюся, брати не влаштують побоїще. Виглядають вони так, ніби їхню Білосніжку забирає Синя Борода. Фролов дуже правильно розташував своїх хлопців, при необхідності вони відтіснять Славіков і запакують. Он навіть машина з відчиненими дверима стоїть в очікуванні!

Свідки на нашому весіллі – Лера та Сивий. Фролов не дуже задоволений, що Юрка вештається біля Лери, але поєднати функцію свідка та забезпечити охорону заходу – не реально.

З’явилися двійнята з вбраними лисими. Що ж, Мар’яну таки вдалося здивувати!

Самої церемонії я майже не пам’ятаю. Тільки слова Мар’яни: «Я згодна!»

Коли працівник РАЦСу сказала: «Оголошую вас чоловіком та дружиною!» – це прозвучало як магічне заклинання. Усі страхи разом зникли, і хвиля ніжності огорнула нас. Пам’ятаю тільки, як покашлював Юрко й щось мені казав про те, що тут «черга на розпис» і «цілуватися вдома будете».

Весілля пройшло на найвищому рівні! Я, правда, особливо не помічав, що довкола твориться, але Мар’яна сміялася і я з нею. Брати не хуліганили та навіть не билися. Сивий загравав із Лерою, викликаючи зубовний скрегіт у Фролова. Але загалом усе було в рамках."

***

І остання книга циклу

ОЙ, ЮРО, НЕ ЗАРІКАЙСЯ!

 

Анотація:

Ще в дитинстві вона закохалася в друга свого старшого брата. Та коли виросла - реалізувала свою дитячу мрію. В них був класний секс, та тепер вона вагітна. А він... він не одразу зрозумів, що то його доля...
Молодша сестра друга та бабій. Що з цього вийде?

«- Пацани, ось дивлюся я на вас і так шкода стає… ви ж тепер якісь… чи не повноцінні. Вас ваші баби скрутили та на короткі повідці посадили.
- Та гаразд, Юрко! І твій час прийде!
- Не дочекаєтеся! Маючи ваш приклад перед моїми світлими очима, я краще стрибну в холодну воду з урвища.
- Ой, Юро, не зарікайся!»

Історія Юри Сивого – останнього з нашої четвірки та досі вільного від шлюбних кайданів.

Ось і Юрко, четвертий із друзів, здається, зустрівся зі своєю половинкою.
Але чи зможуть вони подолати всі перешкоди, які заважають їм?

різниця у віці

дуже відверто

вагітна героїня

Рандомні уривки:

Уривок 1:

"Я все більше звикаю до того, що Юрко оселився в моєму домі та в моєму житті. І нехай це ненадовго, але я збираюся насолодитися кожним подарованим мені днем.
Ми приходимо ввечері додому, та як справжнє подружжя, балакаємо про всякі дрібниці або обговорюємо проблеми на роботі. А ночами насолоджуємось одне одним.
Льоша, як завжди, дзвонить мені щодня. Я відчуваю, що він хоче запитати про наші стосунки з Юрою, але ніяк не наважується. Але сьогодні він таки не витримав.
– Як у вас із Юрою? – цікавиться брат, ледь привітавшись.
– Що саме ти хочеш дізнатися? Сподіваюся не подробиці наших постільних розваг?
– Фі, сестричко! Навіть думати про це не хочу! Хоч і здогадуюсь, що ви там не лише компоти варите. Просто хотів тобі нагадати, якщо що, адже я можу Сивого й притиснути…
– Ми з тобою вже говорили про це. Навіть не думай!!
– От скажи чесно, сестричко, невже тобі не хочеться заміж за Юрка? Адже я можу допомогти з цим.
– Ось так – ні, – чесно відповідаю я, навіть не замислюючись. – І закриємо це питання раз і назавжди.
– Як скажеш. Але якщо що…
Закочую очі та прощаюся з братом. Він усе про своє. Начебто видати мене заміж – межа його мрій."

Уривок 2:

"– Чекаю тебе за тридцять хвилин у себе.
І все. Ні елементарного: «Здрастуй, як у тебе справи, сину». Ні запитання, а чи не зайнятий я. Просто наказ з’явитися. Утім, усе як завжди. Зітхаю і кулею вискакую з ліжка. Одягаюся як по тривозі, прикидаючи, яким маршрутом найкраще їхати на квартиру батьків, щоб не запізнитися.
– Юр, щось сталося? – стурбовано запитує Олена, побачивши як я, зціпивши зуби, буквально застрибую в одяг.
– Усе гаразд. Родичі, – відповідаю коротко, не бажаючи вдаватися в подробиці. Мені зараз не до запитань.
Зітхаючи, швидко цілую Олену й поспішаю вийти з дому, відчуваючи, як усередині наростає роздратування. У голові крутяться думки про те, що знову доведеться слухати нотації та вказівки батька, як жити. Мені скоро стукне сорок, а батько поводиться зі мною так само як і тридцять років тому.
Якщо мені судилося коли-небудь обзавестися сім’єю і дітьми, я не знаю, яким батьком я стану, але точно знаю, яким не буду…
Скриплю зубами. Найменше мені зараз хочеться зустрічатися з татом. Але, нічого не поробиш, треба їхати. Я давно не бачився з матір’ю. І, хоч отець більше не може мені наказувати, тим більше зараз, коли я звільнився з органів, але за бажання, створити проблеми мені він здатний. Генеральські погони багато на що спроможні."

Уривок 3
"Ми закінчуємо їсти, й Олена підскакує, щоби прибрати зі столу.
– Сиди, я сам, – зупиняю її та нариваюся на черговий напад «я_із_себе_вся__така_і_ніхто_мені_не_потрібен».
– Олено, та годі вже гратися в самостійність!!! – не витримую напруги останніх місяців і зриваюся. – Збирай речі, завтра їдемо додому.
– Щоооо? Та хто ти такий, щоб мною командувати та вирішувати мою долю??? Я навіть старшому братові не дозволяю так зі мною розмовляти!
– Хто я такий? Ти хочеш знати, хто я такий? Я – батько твоїх дітей!!!
– Так, великий хрін із гори…
– Не перебивай, жінко! Я батько твоїх дітей, я твій перший чоловік, я той під ким ти звивалася і кричала від пристрасті! – бачу, як потемніли очі коханої, і додаю – Я той, кого ти й зараз бажаєш.
І, перш ніж Олена встигає мені відповісти й наговорити нових гидот, я накриваю її рот поцілунком. Мої руки самі собою пірнають під халатик і обхоплюють її набряклі груди.
– Олено, будь ласка, не проганяй мене, – шепочу я, ледве відірвавшись від її звабливого ротика. – Не проганяй, прошу. Усі ці місяці я, як пес, викинутий на вулицю, нишпорив удень у пошуках і вив ночами від туги. Не треба так зі мною… з нами…
– Юр, мною командувати не вийде.
– Знаю. Знаю, кохана. Вибач, зірвався. Я просто за тебе хвилююся до червоних плям перед очима…"