— Як це ти їх загубила? - гримить його голос. - Розповідай, що сталось.

Мить і він вже поруч зі мною, стискає мій лікоть. Його рішучість бентежить, та водночас заспокоює. Я не сама. 

— Ліля та Ема гралися у дворі, - промовляю тремтячим голосом. Обличчя Макара розпливається через сльози в очах. Я не можу себе контролювати, емоції рвуться назовні. - Я працювала за машинкою. Не знаю, скільки часу пройшло. А коли вийшла... їх ніде не було.

— Може вони у Каті, - говорить спокійно, не розуміючи всієї серйозності ситуації. - Ти заходила до неї?

— Каті немає, - схлипую. Сльози обпікають щоки. - Ще вчора вони з Сергієм поїхали на весілля до якогось його друга. Вони залишили на мене дитину. А я примудрилась загубити і їхню дочку і свою. Що ж це буде.

— Заспокойся. Тут головне не панікувати, - і хоч він говорить досить впевнено, в очах його помічаю хвилювання. - Ми їх знайдемо. Село невелике. Вони не могли далеко зайти. Може десь граються у чагарниках і ти їх не побачила.

— А якщо ні? - чомусь уява малює найгірший сценарій. 

Скільки в новинах розказують про викрадених дітей. В нас такого ніколи не траплялося, але це не означає, що цього не може статися.

Він дивиться на мене мить збентежено, можливо думає те ж саме. А потім стрімко рушає до хвіртки, тягне мене за собою. Ледве перебираю ногами, зашпортуючись за дрібне каміння, але не відстаю.

— Прочешемо найближчу територію. Я перевірю закинуті будинки, ти перевір сусідів, - командує, відпускаючи мій лікоть, коли ми опиняємося на дорозі.

Він ставить паперовий пакет на капот машини і, більше не сказавши ні слова, рушає в бік сусідської закинутої хати, важкими кроками віддаляється від мене. Я ще мить дивлюсь йому в спину, надіючись на його цілеспрямованість і рішучість. 

Якщо Макар щось задумав, він обов’язково зробить це. Він знайде нашу дочку. 

https://booknet.ua/reader/kolishn-ya-vas-povernu-b458874?c=5111760&p=1