Я останнім часом багато думаю про одну річ.

У фентезі можна придумати що завгодно: магію, інші міста, дивних істот, власні правила світу. Але саме по собі це ще не змушує мене повірити, що цей світ справді існує.

Для мене все починається з дрібниць.

Коли в міста є не тільки красиві вулиці, а й місця, куди місцеві воліють не ходити. Коли у світу є свої старі образи, традиції, страхи й таємниці. Коли персонажі знають речі, які читачеві ніхто спеціально не пояснює — бо для них це просто частина життя.

Саме таким я намагаюся робити Ноктіс у «Прихованих». Не просто місцем, де відбувається сюжет, а містом, яке існувало задовго до появи Евелін і точно не перестане мати свої секрети лише тому, що вона туди потрапила. ❤️

І тепер мені цікаво:

Що саме змушує вас повірити у вигаданий світ?

Атмосфера? Деталі? Історія світу? Його правила? Персонажі?

А може, для вас найкращий вигаданий світ — той, після книги про який трохи шкода згадувати, що насправді туди не потрапиш? )

І якщо такий світ у вас уже є — з якої він книги?