​Продовжую розміщувати візуали та уривки з розділів до книги Там, де закінчуються правила . Сьогодні на черзі 39 розділ, всім приємного перегляду та читання. 

Марта посміхнулася, підходячи до краю риштовання.

​Максим ішов по будівельному майданчику з тією абсолютною, господарською впевненістю, яка змушувала робітників мимоволі вирівнювати спини. На ньому була темно-синя сорочка із засуканими рукавами, темні штани і класичні туфлі, які зараз покривав тонкий шар сірого цементного пилу. У руках він тримав великий паперовий пакет, від якого нісся божественний аромат свіжих круасанів та львівської кави.

​— Воронов, ти порушуєш режим об'єкта, — опускаючись металевими сходами вниз, мовила Марта. Вона зняла каску, струшуючи волосся, і зупинилася на останній сходинці, вирівнюючись із ним очима. — Де твоя каска? Якщо тебе завалить цеглою, Андрій затаскає мене по судах як співвласницю.

​— Якщо мене завалить цеглою, Ковальчук, ти залишишся єдиною власницею холдингу, — хмикнув Максим, підходячи впритул і вільною рукою обхоплюючи її за талію, плюючи на те, що навколо були десятки робітників. — А Котов тепер працює на тебе. Забула?

Вечір застав їх у будинку за містом. Вересневий вечір був теплим. Замість звичної вечері в їдальні вони влаштували пікнік просто на траві заднього двору. Поліна розклала величезне ковдру, розставивши на ній свої пластикові тарілки й розкладала фрукти, а Барон, витягнувшись на повний зріст, спав біля її ніг, дозволяючи дівчинці заплітати кіски зі своєї рудої шерсті на хвості (що кіт терпів із героїчним спокоєм).

​— Марто, а ми в тій третій черзі збудуємо кімнату для птахів? — запитала Поліна, гризучи соковитий персик і вимазуючи соком усе підборіддя. — Справжніх, не мальованих. Щоб вони там жили й співали, коли ти малюєш?

​— Для птахів ми збудуємо величезний зимовий сад, Полю, — посміхнулася Марта, лежачи на спині й дивившись, як перші перламутрові зорі проступають на темно-синьому вересневому небі. — З високими деревами, водоспадом і скляним дахом.