Додано
01.10.26 10:10:50
Дякую, що ви зі мною! (і так, тут є спойлер)
Мої дорогі читачі!
Не віриться, але книга Чужа в цьому домі вже добігає кінця: попереду лише три розділи. Хочу щиро подякувати кожному з вас.
Дякую всім, хто читає, чекає нових розділів і проживає цю історію разом із героями. Окреме величезне спасибі за те, що додаєте книгу собі в бібліотеку, ставите вподобайки і залишаєте коментарі. Це надзвичайно приємно і багато для мене означає. ❤️
А щоб прощання не було надто сумним, я приготувала для вас невеличкий сюрприз: маленький уривок із наступної книги ✨
Його пальці охоплюють мою руку м’яко: великий і вказівний сходяться на кісточці, не залишаючи шансу вирватися. Від цього легкого дотику по шкірі наче проходить розряд струму. Я забуваю, як дихати.
Він підводить мене до дверей, до маленької панелі сканера. Кілька швидких дотиків вільною рукою по екрану, і той світиться синім.
— Вказівний.
Я слухняно простягаю палець. Він скеровує мою руку й притискає пучку до скла. Його великий палець накриває мій.
Сканер пищить.
— Ще раз, — шепоче він над самим вухом. — Трохи під кутом.
Він повільно повертає мою кисть. Я відчуваю його гаряче дихання на скроні. Його міцні груди притискаються до моєї спини, важкі й гарячі, зтираючи ті кляті міліметри, що залишалися між нами. Повітря між нашими тілами плавиться і пече дужче за вогонь.
Я дивлюся на наші зчеплені руки: його — засмагла, з чіткими венами і масивним годинником, і моя під нею — тендітна, бліда, з нюдовим манікюром. Цей контраст змушує серце відбивати такт десь у горлі.
Сканер знову пищить.
— І ще раз... — гарячий подих прямо в шию, від чого шкірою біжать мурашки.
Екран спалахує зеленим: Відбиток додано.
— Готово.
Я заворожено дивлюся на свій палець. Звичайний палець — такий самий, як і хвилину тому. Але шкіра там, де щойно лежала його долоня, палає так, ніби він залишив на мені свій відбиток.
Він підводить мене до дверей, до маленької панелі сканера. Кілька швидких дотиків вільною рукою по екрану, і той світиться синім.
— Вказівний.
Я слухняно простягаю палець. Він скеровує мою руку й притискає пучку до скла. Його великий палець накриває мій.
Сканер пищить.
— Ще раз, — шепоче він над самим вухом. — Трохи під кутом.
Він повільно повертає мою кисть. Я відчуваю його гаряче дихання на скроні. Його міцні груди притискаються до моєї спини, важкі й гарячі, зтираючи ті кляті міліметри, що залишалися між нами. Повітря між нашими тілами плавиться і пече дужче за вогонь.
Я дивлюся на наші зчеплені руки: його — засмагла, з чіткими венами і масивним годинником, і моя під нею — тендітна, бліда, з нюдовим манікюром. Цей контраст змушує серце відбивати такт десь у горлі.
Сканер знову пищить.
— І ще раз... — гарячий подих прямо в шию, від чого шкірою біжать мурашки.
Екран спалахує зеленим: Відбиток додано.
— Готово.
Я заворожено дивлюся на свій палець. Звичайний палець — такий самий, як і хвилину тому. Але шкіра там, де щойно лежала його долоня, палає так, ніби він залишив на мені свій відбиток.
0 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВидалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати