Каспер на мить заткнувся, і я, здається, перестала дихати. Я не хотіла видати себе.

— Не будь ідіотом! — вигукнула вона. — Ти знаєш: якби я цього не зробила, він би тебе не випустив. Підстави потрібні були. Підстави, Каспере! Ніхто не винен, що ти хотів вигуляти свого друга в його полонянці…

Вона не договорила.

Ляпас. Гучний ляпас.

Я не дихала.

— Я не хотів цього робити, — промовив Каспер без тіні жалю. — І я казав тобі це безліч разів. Я б не зробив тій Аделі нічого. Лише налякав би трохи. Не варто розкидати свої ревнощі.

Аделі… він називав мене на імʼя. І він вдарив жінку!

— Ти вдарив мене, — промовила вона тихо.

Каспер мовчав. А я втиснула пальці в сукню так, що кісточки побіліли.

— Ти вдарив мене через неї? Бо я згадала її? — її голос хрипів. — Ти одержимий не королем, як було раніше, — вона крізь сльози засміялася. — Ти одержимий нею, Каспере! Побач це нарешті!

Я підслухала... І тепер була частиною цього всього. 

Оновлення уже в ваших бібліотеках:

✨Полонянка короля Повітря✨