​Ну що, мої любі читачі. Історія Даміана та Вів'єн офіційно вийшла на фінальну пряму. Попереду залишилося буквально три глави та епілог, і ми поставимо крапку в цьому шаленому протистоянні.

​Для мене ця книга стала особливою. Це моя перша повноцінна практика написання сучасного любовного роману, дарк роман і, зізнаюся чесно, це було неймовірно цікаво. Мені зараз дуже хочеться трохи зупинитися, озирнутися назад і розмотати для самої себе клубок думок: що ж означав цей досвід? Якщо оцінювати його — це було неймовірно.

​Після роботи над масштабним фентезі та напруженими трилерами, зануритися в реальний, жорсткий корпоративний світ було чимось кардинально новим. Створювати героїв без магії, але з такими складними, колючими характерами — це зовсім інший рівень емоційного драйву. Я проживала кожну їхню суперечку,  і кожен крок від холодного розрахунку до моменту, коли вони стали найбільшою вразливістю одне для одного. Всі ті іскри між ними проходили через мене...

​Але чи готова до фіналу я сама?

​Якщо чесно, я частенько буваю в легкому шоці від того, як поводяться мої герої. Вони неймовірно вперто надиктовують свій власний сценарій, який у п'ятдесяти відсотках випадків кардинально відрізняється від того, що я намалювала собі в плані раніше. І сперечатися з ними — паскудна справа. Вони просто не слухаються, і історія вперто не пишеться так, як хочу тільки я. Вона пишеться так, як хочуть вони.

​Саме тому я ще до кінця не бачу епілогу. Під час написання цих останніх глав Даміан і Вів'єн можуть викинути будь-який вибрик, і мені знову доведеться під них підлаштовуватися.

​Ну що ж, ідемо до кінця.