Мене кілька разів питали, чи буде продовження «Міняю шило на мило, або пара лорда дракона»...

Буде!
Точніше я вже пишу.

Але цього разу я хочу показати вам зовсім іншу частину цього світу.

Вільні Землі.

Це ціла область на узбережжі, де за кілька століть перемішалося стільки народів, що тепер важко зрозуміти, де закінчується одна культура і починається інша.

А Бахрам — одне з найбільших міст регіону.

Велике. Десь як Київ. Тільки замість Дніпра – море й величезний порт, а замість наших каштанів – пальми, гранати, інжир і все те, назви чого спочатку не знаєш.

І от Бахрам я хочу зробити таким, щоб вам було цікаво просто пожити в ньому разом із героями.

Тут спекотно. Не красиво «по-південному», а нормально так спекотно: вийшов удень – через десять хвилин сорочка мокра на спині, грубі джинси прилипли до дупи. Вологість від моря. Вікна темними шторами закриті. Навіси над вулицями. Люди ховаються в затінку й оживають ближче до вечора.

А ще тут постійно чимось пахне.

Біля порту – сіллю, мокрими канатами й рибою. На базарі – зірою, шафраном, кардамоном, смаженою бараниною, часником, тандирними коржами, манго, фініками й гарячим жиром. Десь палять сандал. Десь варять густу каву в джезвах. Над пахлавою сидять мухи, продавець відганяє їх опахалом і продовжує торгувати.

Через десять метрів уже інший колорит.

Червоні ліхтарі, вузькі крамниці, чай, порцеляна, шовк, нефрит, сушені морські тварюки незрозумілого призначення, баоцзи в бамбукових кошиках і самі шаньці.

А ці мають просто непристойний нюх на гроші.

Шанець може не знати, хто ви, звідки й навіщо приїхали, але вже приблизно знає, скільки монет у вас у кишені.

У Бахрамі нікого не дивує, якщо за сусіднім столиком сидить істота, якій для стільця довелося зробити отвір під хвіст. На базарі продають амулети від джинів – половина, звісно, шахрайство, але перевіряти другу половину ніхто не радить. У порту можна зустріти моряків із земель, де краще не дивитися довго в очі. А деякі взагалі не люблять, коли їх називають людьми.

Релігії тут теж давно перемішалися.

В одному домі можуть висіти три різні обереги, бо бабка була шанькою, дід архузом, дружина вірить в Велику Матір, словом тут зайвий захист ще нікому не завадив.

Одяг такий самий. Шалвар-каміз, легкі сорочки, широкі штани, шовк, золото, вишиті капці, тюрбани, віяла. Багаті бахрамці можуть виглядати так, що на одній людині одночасно Китай, Марокко й Індія і для них це абсолютно нормально.

А ще Бахрам дорогий.

Дуже.

Бо через його порт проходять спеції, тканини, коштовності, чай, порцеляна, магічні речі й половина легального та не дуже легального товару Вільних Земель.

Тому тут поруч існують палаци за високими стінами й квартали, де над головою висить чужа білизна. Дорогі чайні і вулична їжа за дві монети. Купець, який за вечір заробив статок, може сидіти на пластиковому…

Ні. Брешу. Пластику я їм ще не дала))))

На низенькому ослінчику й їсти руками з однієї миски з капітаном корабля.

І от увечері я б сама туди пішла.

Спека трохи спадає. Запалюються ліхтарі. Виносять столики просто на вулицю. Починається музика. Відкриваються чайні, кальянні, гральні доми, нічні базари й заклади, про які вдень пристойні бахрамці нічого не знають.

Десь грають у маджонг.

Десь танцюють.

Десь продають щось, що точно не пройшло б пристойну митницю.

Десь араб і шанець уже двадцять хвилин кричать один на одного через три срібняки, а потім разом ідуть пити чай.

Мухи нікуди не поділися.

Жара теж.

Десь смердить рибою.

Десь так пахне їжею, що ти вже купуєш її, хоча взагалі не знаєш, що це.

Десь у провулку сидить магічна тварюка, яку краще обійти.

Мені дуже подобається яким може бути Бахрам)

Багатим. Брудним. Смачним. Шумним. Місцями розкішним, місцями огидним. З людьми й не зовсім людьми, які приїхали сюди з різних кінців світу й принесли із собою свої гроші, кухню, богів, магію, звички й забобони.

А найцікавіше для мене... у Вільних Землях всеодно ким були твої предки, тут треба самому строїти своє життя-імʼя-рід.

Ну як вам Вільні Землі?