— До речі, що там зі скульптурою? Ти не передумала? — Боже, і навіщо я тоді це запропонувала? Набагато простіше малювати голого чоловіка, якого ти ненавидиш, ніж того, якого хочеш у своє ліжко і… не тільки.

— Та щось не було слушного моменту. — Він швидко підводиться, струшує пилюку з колін і допомагає мені підвестися.

— Вважай, що він нарешті настав. — Що? Так швидко. Я навіть моргнути не встигаю, як він тягне мене за собою на стоянку.

— Впевнений? Може перенесемо на інший день. — Коли я буду закохана в нього бодай на грам менше. Чорт! Тоді доведеться чекати цілу вічність.

— Я хочу переключитися, Юстино. Мені це потрібно не менше, ніж тобі. — Не впевнена, що ми зараз точно говоримо про мистецтво, але ноги самі ведуть мене до авто.

— Тобі доведеться роздягнутися до гола, — нагадую я, писклявим голосом, коли ми вже підʼїжджаємо до студії. Раніше у мене не було такого хвилювання перед роботою.

— Я все памʼятаю, люба. Багато у тебе було раніше натурників? — Мені почулося, чи це звуки ревнощів, які він намагається приховати за цікавістю.

— Достатньо.

Це продовження книги "Кохання в овертаймі". Якщо зацікавив уривок, то запрошую до прочитання роману за посиланням.