Я обожнюю танці. А ще більше - обігрувати їх у своїх історіях, особливо в моменти між героями, коли рух може сказати дуже багато.

Саме тому сцена з танцем у цьому розділі для мене особлива. Хотілося передати не просто сам танець, а те, що відбувається між ними в цей момент - погляди, напругу, відчуття близькості й те, що залишається невисловленим.

Не хочу кидати історію, намагаюсь з усіх сил виокремлювати час для неї, тому що герої стали мені дуже близькими. Можливо їх не багато, але я вдячна тим людям, які чекають на продовження❤️

Також буду дуже рада бачити вас серед читачів.
Продовження можна читати на сайті❤️

Його долоня лягає мені на спину, друга забирає мою руку, і він починає вести. Різко задає напрямок, але сам рух робить напрочуд обережним, ніби чудово знає, наскільки сильно може натиснути, але свідомо цього не робить.

Я роблю крок за ним. Потім ще один. Він веде мене впевнено, не залишаючи можливості загубитися в ритмі, але й не змушуючи поспішати.

– Не дивись під ноги, – чую невдоволення, яке мимоволі колихає моє волосся, коли він стискає мене в своїх руках.

– А куди?

Він дивиться на мене зверху вниз, як на ідіотку. Придурок.

– На мене, Нінель, на мене.

Музика стає швидшою, і він скорочує відстань між нами, ведучи мене так близько, що я вже не можу сховатися за звичними рухами чи поглядом убік. Його долоня впевнено лежить на моїй спині, але тиск залишається обережним, майже точним до міліметра, ніби він відчуває кожну мою спробу відхилитися від заданого ним руху.

Його пальці трохи змінюють положення на моїй долоні, коли він готує наступний поворот, і я ще до самого руху розумію, що він зараз зробить.

Черговий крок - і ми знову опиняємося надто близько. Я чую власне дихання занадто виразно.

Моя рука лежить у його, і я раптом помічаю, наскільки міцно він тримає мене, не стискаючи пальців, але й не залишаючи можливості вислизнути. Коли я на мить збиваюся, він одразу підхоплює рух і повертає мене в ритм так легко, ніби саме для цього весь час стежив за кожною моєю помилкою.

Я піднімаю очі.

Його погляд на мені.

Не на моїх ногах, не на русі, не десь поверх мого плеча.

На мені.

Між нами залишається всього кілька сантиметрів, а музика навколо ніби відходить кудись убік. Навіть свічки на столах я бачу вже тільки краєм зору.

Є його рука.

Моя долоня в його.

Наступний рух він робить повільніше. Наче навмисно дає мені час відчути його і я ненавиджу себе за те, що не відступаю. За те, що я слабачка.