Глава 8 

Антуан навіть не встиг відповісти, бо дракон уже розправив крила й стрибнув із краю.

— Юху, ти...

Фраза обірвалася, коли Антуан кинувся до краю майданчика.

Величезне тіло дракона стрімко падало між вежами, і протягом кількох довгих секунд Антуан не бачив нічого, крім силуету, який невблаганно наближався до дахів. Він уже майже встиг уявити найгірше, коли крила різко розправилися, ударивши по повітрю з такою силою, що дракон майже миттєво змінив напрямок і почав набирати висоту.

Він піднявся над містом, зробив широке коло навколо вежі, потім друге, а після цього злетів ще вище, майже торкнувшись хмар.

— Антуане! — долинув згори його радісний голос. — Ти бачиш це? Я знову можу літати!

Антуан сперся руками на кам'яний край і голосно відповів:

— Звичайно, я бачу, хоча, якщо чесно, після того, як ти щойно стрибнув із вежі без жодного попередження, мені зараз набагато цікавіше переконатися, що ти не вирішиш перевірити ще й те, наскільки високо можна впасти!