Що чекає на Ібрагіма Микитинецького та Кіріллу Громову? Куди вони вплипли? Читай безкоштовно книгу «Шкіра моєї підсвідомості», розділ «Заборонений плід»

— Сьогодні вночі хтось кричав, ви чули? — Жанетта боялася, що своїм запитанням видасть той факт, що цієї ночі не спала, ще й не одна, а з друзями. 

— Ні, я не чула. — здивувалася Вольта Окс.

— І я не чула ніякого крику. — додала Доелла Юрін.

Видно, хто спить міцно, а хто — як кіт:

— Я чув. — Юлій Степ навіть не переймався. — Я прокинувся, але побачив, що немає Ібрагіма Микитинецького, тож вирішив, що він пішов перевіряти. 

Я почервоніла та глянула на Ібрагіма — акуратно, не навʼязливо. Усі інші учасники інциденту теж спрямували свої погляди на чоловічий образ.

— Так, так, все добре, — Ібрагім відповів так невимушено, наче «добрий день».

А я молю Бога, щоб вони забули про моє існування на цей момент і ні в якому разі не пронюхали мої переживання, бо щоки підганяють усе більшу температуру.

— Так а що ж сталося? — Вольті Окс виявилося замало слів Ібрагіма.

— Кошмари.

— То хто в нас така хороша приманка на кошмари? — Доелла Юрін вклала в інтонацію бажання образити.

Я гадаю, що немає сенсу приховувати мій тягар нічних буднів. Навіть попри те, що Ібрагім був у моєму наметі набагато довше, ніж здається іншим…

— Я. У мене кошмари. — промовила, навіть не опустивши голови.

— Напевно фільми дивишся відповідні. — Вольта Окс аж світиться від упевненості, що має рацію.

Ну ні! Я геть не маю бажання кожному «розсосолювати» чому мені сняться нічні жахіття — моїми версіями, інтернет-версіями, версіями езотериків…

— Напевно. — сухо відповіла я.

— То добре, що все зʼясувалося, але є одна заковика…

Усі поглянули на Юлія Степа. А я проковтнула слину, відчуваючи всім нутром майбутнє провалля під землю, яке так хотілося реалізувати.

— Ібрагім Микитинецький повернувся вже під ранок. Не хочете нам нічого пояснити? Може, у вас є що нам сказати?