Тепла частина гарячого розділу «Заборонений плід», книги «Шкіра моєї підсвідомості». Біжіть читати! 

Всі зайняли свої місця в наметах, але сталося лихо — Ібрагім Микитинецький загубив намет. Причина очікувана — відірвалася ручка чохла, якою він привʼязав його до рюкзака. На лямці залишився лише обірваний шматок тканини — мовчазний доказ того, що намету не потрібен господар для подорожі: він вирішив вирушити у власну. Повертатися на всі місця перебування було вже запізно — пройдено багато кілометрів, і надворі темніє. 

— У мене палатка має одне вільне місце.

Мабуть, краще би я мовчала. Погляди Вольти Окс та Доелли Юрін треба було бачити. Відчуття було, наче мене пропалили до нутрощів. Посипалися обурення — мовляв, так не прийнятно. Та хмара моралі розвіялася, щойно Юлій Степ відкрив рота:

— Можна мені сказати?

Всі одразу змінили свій зоровий напрям, уважно слухаючи. 

— Ви не повірите. — своєю інтонацією він наче заграв на піаніно. — У мене теж є вільне місце. 

Навіть дурню зрозуміло, хто виграв у цьому раунді. 

— Хтось ще немає намету? — Вольта Окс взяла це важливе питання на себе.

— Я не брала, бо ми з моїми друзями хотіли бути втрьох цілу ніч. — милозвучний голос заповнив коротку тишу.

— Ні, так не піде. Сподіваюся, мені не доведеться пояснювати чому? — Вольта завжди вміла зіпсувати атмосферу своєю дотошністю. 

Образа вже красувалася на тендітному обличчі Жанетти, а Доелла Юрін запропонувала варіант, який, скоріше за все, не встигла озвучити Вольта Окс:

— Жанетта, будеш з Кіріллою, а Ібрагім Микитинецький — з Юлієм Степом. І Кірілло, — вона поглянула липуче в мої зіниці, — ніколи більше не озвучуй таких дурниць.