Чому  Авантюрсити у пошуках частинки бога я вважаю накращим своїм твором?

У кожного автора, мабуть, є книга, до якої він ставиться особливо. Не обов’язково найбільш  правильна і вже точно не найкраще написана. І думаю навіть не обов’язково та, яку найвище оцінять читачі.

Для мене такою книгою є  «Авантюристи у пошуках частинки Бога».

Я довго думав: чому саме вона?

Я писав і інші історії. Серйозніші, похмуріші, драматичніші. Експериментував із жанрами, героями, сюжетами. Десь намагався бути максимально логічним, десь — сильніше тиснути на емоції, десь годинами думав над тим, чи правильно поводиться персонаж і чи працює певний сюжетний поворот.

А з «Авантюристами» все було інакше.

Там я просто дозволив собі писати те, що люблю.

Космос і його невідомі світи,старі кораблі, артефакти, про походження яких краще не запитувати. Великі таємниці Всесвіту поруч із дуже маленькими людськими проблемами. Небезпека,  чорний гумор і герої, яких складно назвати класичними рятівниками людства.

Особливо Мазура.

Він не герой із плаката. Не безстрашний капітан, який урочисто виголошує промову перед вирішальною битвою. Він може помилятися, боятися і брехати. І постійно встрягати в історії, з яких нормальна людина намагалася б утекти.

А поруч із ним — Боб.

Його розум це штучний інтелект, і він мав  би бути холодною машиною,дроїдом, але майже завди він поводиться людяніше за людей.

Рокі , Абрахам і їх  «Джульєтта», поступововони  перестали для мене бути просто декораціями одного роману.

І в якийсь момент я зрозумів одну дивну і цікаву річ.

Я більше не вигадую цей світ. Я його знаю.

Я знаю, як ці персонажі говоритимуть. Знаю, хто з них у критичний момент полізе рятувати інших, а хто спочатку запитає, скільки за це заплатять. Я приблизно уявляю, що відбувається десь за межами сторінки, навіть якщо читач цього ніколи не побачить.

Найкращим доказом для мене стало те, що після завершення однієї історії я не захотів із ним прощатися.

Навпаки!!! Почали з’являтися нові питання. Що було раніше?

Ким був Богдан Мазур ,яка його історія до подій, які я вивсвітлив?

Якою була «Джульєтта» тридцять років тому?

Звідки взявся артефакт?

Хто шукав його до наших героїв?

І в один момент одна книга почала перетворюватися на цілий всесвіт.

Саме тому я називаю «Авантюристів у пошуках частинки Бога» своїм найкращим твором.

Знову повторюсь :  не тому, що вважаю його бездоганним, а навпаки — сьогодні деякі речі я написав би інакше. Десь змінив би темп. Десь переписав сцену. Десь дав би персонажу більше простору. Автор росте, і разом із ним змінюється його ставлення до власних текстів.

Можливо, колись я напишу книгу, яка технічно буде значно сильнішою за «Авантюристів».

Я навіть сподіваюся, що так і станеться.

Але я точно знаю ,що  є одна річ, яку буде важко повторити. У цій книзі я вперше по-справжньому відчув свободу. Мені не потрібно було намагатися бути кимось іншим. Не потрібно було доводити, що я пишу «серйозну фантастику». Не потрібно було постійно думати, наскільки правильно все це..

Я просто розповідав історію, яку сам хотів би прочитати.

Тому...мабуть,  серед усіх моїх творів саме «Авантюристи» найбільше схожі на мене.

Трохи серйозності, крапля філософії,сміху і самоіронії та багато авантюр.

Саме тому я люблю цю історію.