Вийшли друга й третя глави. Герман нарешті зустрів людей — і це виявилося найважчим, що з ним сталося в новому світі.
Мови немає. Спільних слів немає жодного. Усе, що він може показати, — порожні долоні й те, що він не підходить ближче, ніж дозволяють.
Але писати я хотів не про це.
У другій главі є момент, на якому я сам застряг надовго. Герман стоїть над людиною, яка помирає, і нічого не може зробити. Він може тільки тримати — не брати. Він тримає, повністю, з першої секунди до останньої.
Людина все одно помирає.
І далі те, заради чого глава писалася:
«Він сидів, дивився в пилюку й дуже чітко чув, як усередині складається фраза: я нічого не робив, я тримав, я не взяв ані краплі, за це мене не можна —
Він упізнав форму цієї фрази раніше, ніж вона добудувалася.
Він знав цю форму. Він жив із нею півроку.»
Весь перший том Герман будував виправдання. Кожне окремо бездоганне. Тепер він навчився стримуватися — і з полегшенням помічає, що стриманість теж годиться на виправдання. Та сама конструкція, тільки з чистішим наповненням.
Мене це цікавить не як письменника, а як людину, яка це за собою ловила.
І питання, з яким мені потрібна ваша думка.
Чи варта чогось стриманість, яка нічого не змінила? Герман не взяв — і людина померла однаково. Він каже собі, що не зробив зла. Це правда чи це просто зручна правда?
Наступна глава — 28-го о восьмій ранку.
Читати: Можливо Все. Том 2. Той, хто зміг
2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиО, цікаво. Треба ознайомитися.
Олександр Шаравар, Щодо стриманості — я ще не ознайомлена з цим циклом, тож не можу відповісти читко, про яку і від чого саме йдеться мова. Якщо брати узагальнено, якщо, скажімо так, на якийсь фактор немає жодного чинника, який би міг хоч якось вплинути на неминуче, чи взагалі вплинути хоч якось, хоч на щось, то від тієї стриманості впринципі і сенсу як такого ніякого немає, як власне і з не стриманості. Хоч так не так, хоч так не едак)))
Ну а щодо жанрів — ну були часи коли експериментувала, але вже таки визначилася з основним, а там, як муза нашепче)) А от я не вмію так як ви — писати стільки))
А ще хотілося поцікавитися — продовження циклу "Повернути себе". Я за вашим Ле-хою(Фіском) слідкувала понад рік, вже ж таки хочеться дізнатися, як він дійде до своєї мети, а 13 том наче призупинено, хотілося б побачити продовження ☺️
Вітаю, пане Олександре! Цікаве питання. Стриманість не обов'язково повинна щось змінити назовні, щоб мати цінність. Іноді її результат — те, чого не сталося. Але тут, мабуть, більше про моральну відповідальність за те, що ти міг зробити, але не зробив. А чи міг? Чи є бездіяльність добром, якщо твоя дія могла зменшити чуже страждання, але водночас принесла б користь тобі? Адже моральність іноді вимагає не лише не чинити зло, а й нести відповідальність за власну здатність щось змінити. При цьому є ще одна дуже важлива річ: Герман, можливо, не знає напевно, чи його втручання було б добром. Він знає лише, що міг «пити». А це не те саме, що «міг врятувати». Він не зробив зла. Але чи зробив він правильно — це вже зовсім інше питання. І саме тому його внутрішнє «я не зробив зла» може бути одночасно і правдою, і зручною правдою. Правдою — бо він справді не переступив певну межу. Зручною — бо цією фразою можна не ставити наступного, набагато болючішого питання: «А що я був зобов'язаний зробити, маючи таку силу?» Це абсолютно реальна людська проблема: чи відповідаємо ми за зло, якого не вчинили, але могли не допустити? І тут, здається мені, немає універсальної відповіді. Тому так і чіпляє.
Andrii, І ще одне - мати силу — ще не означає мати обов'язок її застосувати. Але, можливо, саме сила породжує цей обов'язок. І от між цими двома твердженнями Герман, схоже, й завис. Саме тому сцена, мабуть, і не відпускає. Дякую.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати