Новенький лише криво посміхається, сподіваючись, мабуть, на свою силу й підготовку. Я ж лише зітхаю і хитаю головою, здогадуючись, що станеться далі. Про появу в хаті нового мешканця всі були попереджені заздалегідь. Як і у випадку з Єгором, гвинти, якими стіл прикручений до підлоги, відгвинтили заздалегідь. Напевно вночі. Я так міцно спав, що не почув ані звуку! Або працювали професіонали…

— Алібеков Саїд, — неохоче представляється чоловік, що зайшов…

— За що замели?

— Стаття 115-та, частина 2, пункт 11…

— Подільник твій, а, Гришо?

— Тоді це був би пункт дванадцять! — посміхаюся я. — А цього вперше бачу. Але, схоже, колега… — відповідаю, виходячи зі свого кута на тьмяне світло.

Цитадель уважно вивчає мене, намагаючись зрозуміти — я для нього тут «свій» чи «чужий».

Поки ніяк себе не видаю. Однозначно я не збираюся зізнаватися, що я — Шанс. Напевно він про мене багато чув. Як і я про нього… Але є речі, які краще залишити недосказаними…