Ніколи в мене не було багато часу на танці і я не дуже вміла, але з Фраєм цього не відчувається. Мені важко стримуватися і я не знаю, як запитати. Тож навіть краще, що всю мою увагу поглинає танець. І все ж таки…

- Ви не нудитесь тут, в глушині? – питаю при зміні фігур. – Вам подобається розмірене життя?

- Анітрохи! - сяє посмішкою Фрай, - я збираюсь втекти у столицю при першій ж нагоді. Без Міргана і Гавейна до моїх розваг лише чотири сестри. - Але правильніше сказати – це я до їхніх розваг.

- Це обтяжливо?

- Не дуже. Я лише відчуваю себе метеликом, якому обскубують крильця милі дітлахи.

- Скільки років вашим сестрам?

- Від одинадцяти до сімнадцяти. Проте я не впевнений. Іноді я навіть не впевнений, що їх чотири. Часом мені здається, що шість чи сім.

- Хоч ви і жалієтеся, мені здається, що це не щиро. В мене завжди був лише брат і я би не відмовилась від пари сестричок.

- Це вам так здається. Від недосвідченості.

Рука, що гойдає колиску