​Саме тут мене врятувало письменництво.

​Ця мрія жила в мені ще з підліткового віку. Скільки себе пам’ятаю, я завжди зачитувалася книжками — здається, ще до того, як пішла до школи. Спочатку я жадібно поглинала всі казки народів світу, які тільки дарували хрещені та родичі. Потім у моє життя увірвалася класика, детективи, і всі літні канікули я проводила, з головою занурюючись у чужі світи, проживаючи історії інших авторів.

​Проте життя складалося так, що мені довелося проходити власні уроки. На щастя чи на жаль, але я мала здобути свій життєвий досвід — подекуди дуже болючий, такий, що залишає шрами, але водночас робить нас незламними, виковуючи з нас тих, ким ми маємо бути.

​Початок повномасштабної війни став тією точкою неповернення, коли я гостро усвідомила: я більше не хочу відкладати своє життя на потім. Я відчайдушно потребувала тиші, спокою і шансу знайти себе. Зробивши цей неймовірно болючий крок і покинувши країну, я опинилася в порожнечі, яка несподівано подарувала натхнення і бажання створити щось нове.

​Мрія писати, яку я так довго виношувала глибоко в собі і якій так сильно боялася дати волю, раптом прорвала всі внутрішні бар'єри. Це захопило мої думки настільки стрімко, що я почала писати — і більше не змогла зупинитися. Вже півтора року я просто не можу відірватися. Я часто пишу ночами, коли світ навколо завмирає, і цей процес наповнює мене такою потужною енергією, яку неможливо передати жодними словами.

​Якщо чесно, я не знаю, з чим ще в моєму житті можна порівняти це відчуття абсолютного щастя і творення. Хіба що з моментом народження мого сина. Письменництво стало моїм зціленням, моєю силою і моїм новим домом, який тепер завжди зі мною.

Разом із тим я продовжую бути відданою читачкою. Якщо раніше мій вільний час могли займати якісь серіальчики, то тепер їх повністю витіснили книги сучасних авторів, зокрема моїх колег тут, на Booknet. Мені й досі неймовірно подобається поринати в чужі історії, надихатися ними, щоб потім повертатися до створення власних світів.

​У своїх текстах мені хочеться донести до читачів глибину глибин. Занурити їх настільки, щоб вони змогли почути своє внутрішнє «я», свій справжній голос. Щоб, читаючи, вони захотіли поставити собі важливі запитання і водночас просто насолодилися процесом. Адже я пишу художні історії, а не філософські трактати, тому намагаюся робити це через живі емоції.

​Звісно, зараз я багато працюю над власним стилем. Це важкий і дуже кропіткий процес, але він точно того вартує. І нехай у мене поки що не так багато читачів, проте ті, хто вже доторкнувся до моїх історій і залишив частинку себе у відгуках, дають мені неймовірну підтримку. Ви надихаєте мене і щоразу доводите: я йду правильним шляхом.