Я дивилася на Влада й не могла зрозуміти, що відчуваю сильніше — біль, розчарування чи якесь дивне заціпеніння. З нею він був зовсім іншим. М’яким, спокійним, уважним. Обережно торкався Маші, щось тихо їй говорив, усміхався. А вона постійно до нього тулилася, наче хотіла всім показати: дивіться, він мій. Він тільки мій!

Ну так, усе правильно. Вона ж його наречена.

Його наречена.

Іржаві шестерні!

Та я ніколи не зможу звикнути до цього слова. І до каблучки на її пальці.

«Ти віриш у дитячі казки про кохання», — так він сказав мені того останнього вечора. То що ж змінилося за ці довгі місяці? Казка стала правдою? Він передумав? Чи закохався — і тому збирається одружитися? Адже одружуються з кохання, хіба не так?

А що тоді було між нами? Я пам’ятала той вечір так, наче це було лише вчора: його погляд чорний від бажання, широкі груди, що важко здіймалися, наче серце ось-ось вирветься назовні, і уривчасте, часте дихання, ніби йому не вистачало повітря. Його пальці заплутувалися в моєму волоссі, відтягуючи його назад, а губи впивалися в мої з ненаситним голодом.

Що це було? Та й коту ясно, лише примітивна хіть. І, як з’ясувалося, його бажання зникло надто швидко. Хотілки скінчилися — і ось тепер напала Любофф. Ні, не до мене. Для золотих хлопчиків, звісно ж, існують золоті дівчатка. А я всього лише Жабка. Звичайна. От якби була Царівною — може, тоді й до мене зійшли з Олімпу. А так… Не царська це справа — з ніщуками возитися.

Хитнула головою: «Перестань про це думати, ти не ганчірка! Відпусти й забудь. У нього своє життя. У тебе — своє».

Я сильніше стиснула кермо й додала швидкості.

Скоро у новій проді "Гострі грані кохання" https://booknet.ua/book/gostr-gran-kohannya-b451183