"Ми рятуємо не мертвих, ми рятуємо живих, щоб залишитися людьми. І які ми люди, коли ми дозволяємо собі нехтувати чужим життям, навіть якщо воно втрачене?"
Олексій Юков
Після перегляду інтерв'ю з Олексієм Юковим, керівником пошукової групи «Плацдарм», у мене виникла ідея цього оповідання. Олексій розповідав, що іноді навіть тварини допомагають їм знайти наших загиблих воїнів.
Цим літом я дізналася, що Олексій загинув, і мені стало так прикро через цю втрату.
Він здався мені трохи містиком, тому це оповідання — суто моє враження від його історії.
5 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиДуже щемко… ❤️ Такі історії справді потрібні, бо вони допомагають пам’ятати не лише про втрати, а насамперед про людей, їхні вчинки й те світло, яке вони залишили після себе. Дякую, що написали про це.
Зоряна Лісова, ❤️❤️❤️
❤️❤️❤️❤️
Eugene, Дякую ❤️❤️❤️
❤️❤️❤️
Зоряна Лісова, ❤️❤️❤️
Щирі історії — це завжди щось від серця. Вони трапляються нечасто, але торкаються глибин душі. Особисто я не дуже люблю такі твори: після них стає сумно. Але неймовірно поважаю тих, хто здатен їх написати.
У «Вороні» мене найбільше зачепило те, як він дочекався своїх і допоміг знайти полеглих. У наш час такі історії мають народжуватися й жити. Щоб пам’ять про людей, яким вони присвячені, жила разом із ними. Дякую вам.
Андрій Романенко, Дякую ❤️
Мене дуже тішить, що ви зчитали саме те, що мені хотілося сказати.
Людська пам'ять — дивна штука: проходить час, і навіть найболючіші спогади ніби припадають пилом.
Мені б хотілося, щоб ми згадували наших загиблих не тільки із сумом, а й із гордістю. Щоб пам'ять про них жила.
❣️✨❣️
MargFed, ❤️❤️❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати