ГЛАВА 9. МОЛИТВА ПІСЛЯ ОПІВНОЧІ

Після опівночі монастир змінюється.

Тиша стає глибшою.  
Темрява — густішою.  
А думки — небезпечнішими.

О 00:17 Ізабелла прокидається і йде до каплиці, сподіваючись знайти там спокій.

https://booknet.ua/reader/iogo-vlasna-chernicya-grh-na-dvoh-b458903?c=5130777

Вона стає перед хрестом і вперше дозволяє собі сказати вголос те, що так довго приховувала навіть від себе.

Вона не знає, як перестати думати про Крістіана.

Не знає, як перестати чекати його.

І найбільше — боїться не його.

Вона боїться себе.

А потім у темній каплиці лунає голос.

Крістіан.

Він почув її молитву.

І цього разу між ними вже немає звичних масок.

— Я боюся того, що відчуваю поруч із вами.

Та його відповідь виявляється ще страшнішою.

— А я боюся того, що хочу зробити з цим почуттям.

Він може піти.

Ізабелла може попросити його залишитися.

Але жоден із них не наважується сказати правду до кінця.

Коли Крістіан нарешті залишає каплицю, Ізабелла знову стає перед хрестом.

Але цього разу молитва не приходить.

Бо вона вперше не знає, чого просити.

Щоб Крістіан пішов?  
Чи щоб він повернувся?

«Черниця» — історія, де найважчі битви відбуваються не на полі бою, а в серці.