Чим далі заходить ця історія, тим менше я сама довіряю очевидному.

Хто бреше?
Хто говорить правду, але тільки ту її частину, яка вигідна?
І що робити, коли людина поруч щира настільки, що ти саме тому починаєш сумніватися?

У Злати й Гордія зараз той етап, де почуття вже є, а довіри — ще ні.

І, мабуть, саме це найнебезпечніше.

Бо ворога хоча б видно.
А от коли сумніваєшся в людині, яку вже підпустив занадто близько…

Оце вже зовсім інша гра.


Завтра у розділі:
 

Помсту? Хіба я хочу помсти?

Тільки справедливості. У першу чергу для моїх рідних. І зрештою я теж заслуговую на неї. Я теж жертва чужих ігор.

Аланія…

Перед очима той день, коли ми познайомилися. Перший день в університеті. Я була щаслива, що вмовила батька вчитися в рідному місті. Він хотів відправити мене до Лондона. Я випросила його дати мені два роки повчитися тут, а потім уже перевестися.

Тоді Мішель тільки вийшла заміж, народився Іван, і в неї була післяпологова депресія. З чоловіком вони ладили, але сестру все одно часто накривало. Боялася залишити її, і спільними зусиллями ми таки змогли випрохати в батька два роки.

Аланія приїхала з іншого міста. Ми відразу подружилися. Вона із забезпеченої сім'ї, тож ми й розваги спільні знайшли. Часто дівчина приходила до мене на ніч. І мої батьки до неї гарно ставилися. Батько навіть дозволяв ходити до неї на піжамні вечірки, а потім разом і в клуб.

Цей період для мене був казкою. За два роки я пізнала, що є й інше життя за дверима мого будинку. Усі поруч. Ніякого тиску. Навчання, подруга.

Але все змінилося після того, як я сказала, що їду вчитися до Лондона, і саме тоді з'явився Ярослав.

Він не був нав'язливим. Навпаки, занадто улесливий, чим бісив мене. Тоді я хотіла гострих відчуттів. І тим паче я знала — починати стосунки з ним, у яких немає майбутнього, не буду. З поваги до його почуттів. Це несправедливо.

Того дня мені виповнилося двадцять. Мати організувала грандіозну вечірку, навіть мій наречений прийшов.

А через добу після — розпочалося моє персональне пекло.

ІСТОРІЯ ТУТ