— Ночуватимеш у мене! А завтра зранку вже поїдеш до садиби. Там же бур’ян вищий за дах! Тобі ж підрядники потрібні будинок латати!

— Так, мені потрібен тямущий будівельник, — зітхнула я, потираючи втомлені очі. — Щоб розбирався в старій кам’яній кладці й не зіпсував автентичність.

— Буде тобі будівельник! — загадково пообіцяла Галина, вже щось прикидаючи в голові.

Щойно я піднялася до своєї кімнати й упала на ліжко, навіть не знімаючи штанів, як перед тим, як відключитися, почула, що Галина з кимось розмовляє телефоном:

— Степане? Ти не повіриш, хто в мене тут сьогодні! Олексина онучка приїхала! Так-так, зі своєї Італії! Шукає, хто їй садибу з винокурнею зробить… Клич Тараса.

Ім’я «Тарас», що промайнуло в телефонній розмові Галини, нічого мені не говорило. У голові крутився лише гул утоми й важкий, мов покинутий гранітний жорнов, страх: а що, як нічого не вийде?

Читати Кохання з витримкою. Норовлива для Тараса