Пасовище виявилося безкрайнім зеленим лугом, що впирався в синьо-фіолетову стіну дикого лісу. Фермер дозволив мені підійти до одного з пахідермів і простягнути йому шматочок солодкої «псевдогруші». Велетень повільно нахилив масивну голову до моєї руки й заходився обнюхувати її. Гаряче, вологе дихання обпекло мені долоню, а потім шорсткий язик обережно злизав частування.

Мене переповнив захват від цієї простої події. Справжнє, величезне, живе створіння торкалося моєї руки. Я стояла посеред чужого світу, сміялася від лоскоту в долоні й вкотре думала: як же мені пощастило отримати цей другий шанс.

Читати далі: Другий шанс. Чуже тіло