Костянтин Гончаренко “Співуча квітка”

Це захопливе фантастичне оповідання, прочитане мною в рамках ініціативи Дієз Алго, порушує одне зі споконвічних питань людства — чи можливо задля щастя більшості жертвувати життями кількох? Це страшна ціна — чи прийнятна?...

Співучою квіткою називають у місті Легдебург загадкову магічну істоту, що своїм співом зцілює рани і хвороби, дарує молодість і довголіття. З’явившись раптово і нізвідки, вона стала благодійницею міста і запорукою його процвітання — адже навіть ворогуючі клани об’єдналися заради спільного благополуччя. Та є у цього і темна сторона — для свого існування Квітка потребує людської плоті. Конкретніше — плоті людей із сильними магічними здібностями. Саме це стає ціною за цілющі властивості, і досить довго сприймається як належне… Ніби регулярна смерть однієї дитини з магічним даром — прийнятна жертва для життя і щастя багатьох…

Та знаходиться жінка, яка із цим не згодна. Втративши свого сина, смілива і винахідлива Урса роками плекає і вдосконалює свій план зі знищення магічного монстра. Їй байдуже, які біди обваляться на застигле у спокої та заможності місто — навпаки, вона чекає на них із нетерпінням, як справедливу відплату за біль та страждання, на яких воно трималося досі. Але тут мимоволі виникає й незручне питання: чи так само гостро сприймала б Урса ціну благополуччя, якби жертва не торкнулася її особисто?

Чи досягне Урса своєї мети? І хто такий таємничий Ацкель — спільник чи ворог?

Герої живі та об’ємні, і за ними цікаво спостерігати. Особливо сподобався психологічний поєдинок Урси та Ацкеля. Обидва мають свої аргументи, але й до аргументів обох можна поставити незручні запитання.

Урса, її коханець лейтенант Тайлос, Ацкель зі своїм цинізмом і спостережливістю створюють цільну психологічну картину — і все це лише на 18 сторінках. Дуже сподобалися стиль та виконання.