Давайте познайомимося з Мікареном. Так-так, це той самий божевільний алхімік, поруч з лабораторією якого в адептів несподівано вмикається інстинкт самозбереження.

— Здоров, Мікарене, — я ж зайшов до лабораторії, незворушно відкривши двері без стуку, під повними жаху поглядами першокурсників.

Одночасно з моєю появою в лабораторії щось вибухнуло, і по приміщенню розсипалися яскраво-рожеві блискітки.

— А най тобі, Реле! — вигукнув Мікарен, з’являючись із рожевого марева зі звичним гніздом замість волосся та величезними захисними окулярами на пів обличчя.

Одяг його весь був присипаний цим рожевим неподобством, і він у такому образі був дуже схожий на фею з нічних кошмарів.

— Ну скільки можна! Хоча б застукав! — Мікарен кашлянув, і з його рота вилетіла хмарка рожевого диму.

— Це все одно нічого б не змінило, і ти про це чудово знаєш, — промовив я, сідаючи на найближче чисте крісло.

Мікарен ображено засопів та, бурмочучи собі під ніс щось про капосних друзів та нахабних ректорів, почав прибирати, звільняючи приміщення від цього зефірного пилку. Він знав, що я мав рацію. Бо хоч стукай, хоч вривайся до лабораторії, як я зараз, — результат буде той самий. Якщо потрапиш не на той етап концентрації, станеться щось на кшталт цієї рожевої революції.

— Що там? — не відволікаючись від своєї роботи, запитав він.

— Попіл від стріли, яка самознищилася, не досягнувши мети.

— Якої ще мети? — Мікарен прибрав уже майже весь рожевий пилок і тепер збирав магією найвпертіші блискітки.

— Мого вуха.

Почувся звук розбитого скла. Мікарен різко розвернувся до мене, облишивши свої блискітки, і невдало зачепив одну з лабораторних склянок. Я махнув рукою, відновлюючи посудину та повертаючи її на полицю.

— Нападник живий? — голосніше, ніж потрібно, запитав він, не відриваючи від мене примруженого погляду.

— За кого ти мене маєш? — моє удаване обурення, звісно, не могло обманути Мікарена.

— За тебе самого, Реле, — він звів очі до неба та повернувся до прибирання. — То де тіло? Треба допомога? Мені б в лабораторію…

Він озирнувся, позираючи на мене зі слабкою надією, та, побачивши мій твердий погляд, пробурмотів:

— Ну ні, то ні. Варто було спробувати.

— Допомога не потрібна, дякую. Лише з аналізом, — незворушно відповів, удавши, що не чув останніх фраз.

— Впорався сам? Молодець, — схвально кивнув він.

— Та власне, нападника я не знайшов, — промовив я, замислено чухаючи підборіддя.

— Що?

Мікарен знову різко обернувся, зачепивши шафу. Та цього разу я встиг підхопити магією чергову склянку до того, як вона впаде.
 

Як вам наш красень-ведмідь? У них з Релом явно свій особливий вайб дружби.

Якщо ви любите спойлери, інтерактиви і не проти час від часу послухати про авторські будні — запрошую вас до свого тг-каналу.

Гарного вечора! Бережіть себе та своїх близьких ❤️

З любов'ю, ваша Асея ❤️