Я зітхнула, поправила на носі сонцезахисні окуляри й штовхнула важкі двері крамниці, за якими дзенькнув старий мідний дзвіночок.

За прилавком, серед пірамід із консервних бляшанок, рулонів плівки та мішків із комбікормом, сиділа пишногруда жінка років п’ятдесяти з неймовірною зачіскою після хімічної завивки.

— Доброго дня, — чітко промовила я, намагаючись не з’їжджати на акцент. — Підкажіть, будь ласка, у вас тут є де переночувати? Потрібна кімната або мініготель.

Жінка зміряла мене таким поглядом, наче перед нею матеріалізувалася інопланетянка з літаючою тарілкою за плечима.

— Готель? — перепитала вона з широкою, трохи хитруватою усмішкою, спираючись ліктями на прилавок. — Найближчий готель у нас у Ворохті, люба. А тут у нас село. Кого шукаєш-то? До кого приїхала?

Читати Кохання з витримкою. Норовлива для Тараса