Ще крок і він уже стояв зовсім близько. Поклав долоні мені на талію.

— Тимуре, ми ж збиралися поговорити.

— Поговоримо.

— Коли?

— Трохи пізніше.

— Ні. Минулого разу твоє «трохи пізніше» закінчилося тим, що я зранку підписувала договір у твоїй сорочці.

Його губи сіпнулися.

— Мені сподобався той ранок.

— Я помітила.

Тимур нахилився ближче. Я вперлася долонями йому в груди.

Погана ідея. Бо саме туди мені від початку вечора дивитися й не треба було.

— Анфісо...

— Що?

Його великий палець повільно провів по моїй щоці.

— Тепер чоловік може поцілувати власну дружину? — хтиво посміхнувся він.

— А якщо дружина скаже, що спочатку хоче…

Він не дослухав. Поцілував. Я обурено видихнула йому просто в губи. От нахаба. Хотіла відсторонитися. Серйозно хотіла. Принаймні перші дві секунди. А потім Тимур притиснув мене сильніше, я відчула його гарячу долоню на спині, запах його парфумів, смак вина на губах — і всі мої правильні думки знову дружно пішли кудись дуже далеко.

Я обхопила його за шию.

Безхатько у моєму ліжку