Максим насупився і кинувся відкривати. За секунду він застиг на порозі, а по обличчю пробігла тінь люті. По той бік порога стояв молодий хлопець років двадцяти у кур’єрській уніформі, тримаючи в руках величезну, розкішну композицію.

— Ви Емілія Грант? — зазирнувши через плече Максима вглиб кімнати, запитав кур’єр.

— Так... — здивовано й розгублено відгукнулася я, підводячись із ліжка.

— Це вам. Доставка.

— Від кого? Хто замовив? — здивуванню не було меж.

— Замовлення анонімне, — знизав плечима хлопець