Повертаюся до особняка Георганова якраз до вечері. Єгор, як не дивно, теж сидить за загальним столом. Хоча мати якось згадувала, що раніше він завжди уникав сімейних посиденьок. Усього два дні помічник секретарки — і вже почувається за столом із Георгановим на рівних?

Не встигаю я опуститися на своє місце, як між нами з Єгором зав’язується перепалка.

— Дивлюся, посада хлопчика на побігеньках у секретарки тебе повністю влаштовує, Єгоре, — роняю я через стіл, недбало крутячи в пальцях виделку. — Скоро доростеш до головного носія тек. Каву вже навчився подавати?

Єгор навіть бровою не веде, лише ліниво підіймає куточки губ в отруйній посмішці:

— Зате мені, на відміну від деяких мажорчиків, не потрібно випрошувати кишенькові гроші в матусі та прикидатися важливим птахом, коли крім прізвища нічого немає. Але я тебе розумію, страшно дорослішати, коли все життя тобі дупу підтирали.

— Але мене хоч навчили ввічливості… — ціджу я, відчуваючи, як усередині закипає злість. — Але кому я про це розповідаю! Рот стули та жуй мовчки — так зрозуміліше?

— А то що? — Єгор різко подається вперед, перехоплюючи столовий ніж у руці як для удару й дивлячись на мене в упор зухвалим поглядом. — Матусі поскаржишся?

Мати одразу блідне й намагається нас зупинити, закликаючи до порядку:

— Хлопчики! Заради Бога, припиніть!

Але Артур Філіпович недбало відкидається на спинку стільця, ледь помітно усміхається і накриває руку дружини долонею, заспокоюючи її:

— Залиш їх, Діано. Нехай самі розбираються. Бійку вони точно більше не влаштують, це я гарантую. Правда ж, хлопці?

Ми з Єгором обмінюємося злими поглядами, але обидва мовчки киваємо, замовкаючи й зосереджуючись на їжі.

ВАГІТНА СЕКРЕТАРКА ДЛЯ МАЖОРА

Оновлення щодня о 00:00!