Dead Mickey “Ліки від ревнощів ”

Дивне, дике, моторошне оповідання про ревнощі, одержимість і ціну власних бажань… текст у чотирьох розділах показує темряву, на яку може перетворитися світле почуття у людській душі… 

Даніель і Мікаліна – молоде подружжя, яке через роботу чоловіка-архітектора перебралося до Праги. Даніель щасливий і захоплено віддається справі, стає своїм серед амбітних і успішних людей, тоді як Мікаліна почувається самотньою, і навіть досконале знання чеської мови лише підкреслює для неї, наскільки вона чужа оточенню чоловіка. Її власна робота дозволяє тижнями не виходити з дому, і весь її світ хворобливо зосереджується на Даніелеві… Вона боїться втратити його, відчайдушно ревнує, нехай і не завжди показує це відкрито, і як часто буває, чим сильніше вона намагається втримати коханого, тим більшою стає відстань між ними… Дуже докладно і неймовірно правдиво показаний внутрішній світ одержимої людини – коли кожен погляд, кожна усмішка стає свідченням того, чого найбільше боїшся, а якщо навіть нічого підозрілого нема – отже, тим краще заметені сліди…  І в цьому є страшна пастка: відсутність доказів перестає бути доказом невинності. Навпаки, вона стає доказом того, наскільки добре людина приховує злочин.

Одного дня Мікаліна зустрічає в закапелках міста стару жінку, якій у розпачі повіряє своє найбільше бажання – аби Даніель дивився лише на неї, бути всім для нього… як він для неї. Останнє здалося мені чи не найважливішим моментом сюжету – бо показує, яким тягарем є ця хвороблива прив’язаність не лише для самої Мікаліни, а й для того, хто стає її об’єктом. Тож те, що сталося після, хай описане прямолінійно, навмисне загострено-фантастично, з точністю передає збіднілий, спустошений світ одержимості. Наче її власне викривлене уявлення про любов матеріалізується і показує їй, чим воно є насправді.

І тому фінал стає закономірним…

Це історія про те, що стається, коли страх настільки поглинає людину, що вона перестає бути здатною сприймати реальність поза ним. А фантастика просто доводить цю психологічну метафору до моторошної буквальності.

Твір прочитаний у рамках ініціативи Діез Алго.