— Ти Аліса?

— Залежить від того, хто питає.

— Мейлара.

Аліса кілька секунд дивилася на неї.

— А-а. Ти з тієї книги без магії.

— Саме так.

— І як ти там виживаєш?

Мейлара усміхнулася.

— Приблизно так само, як і ти.

— Неможливо. У тебе хоча б ніхто не проклинає родину.

— Зате в мене інші проблеми.

— Тоді співчуваю.

Мейлара засміялася.

— А ти завжди така?

— Яка?

— Наче ми знайомі вже років десять.

— Ні. Просто ти приємна.

Мейлара на мить замовкла.

— Дякую.

— Не дякуй. Я ще не вирішила, чи буду тебе втягувати у свої пригоди.

— А якщо я відмовлюся?

Аліса усміхнулася.

— Тоді ми просто поп'ємо чаю.

— У вас усіх тут чай?

— У моїх авторських персонажів це, здається, традиція.

— Навіть у нас?

— Тепер так.

Мейлара взяла чашку.

— Знаєш… мені подобається наша авторка.

Аліса повільно поставила чашку.

— Не поспішай.

— Чому?

— Вона почує.