на вікно, звідки вдарила хвиля, що розірвала мій ранок на клаптики.  Всередині мене — особлива рівновага, зіткана зі шматочків, така дивна та оманлива. Безсилля зупинити це безперервне знищення всього живого та створеного.

 Я не знаю, що саме трапилося. За декілька кілометрів сталася трагедія, а на моїх фіранках грається вересневе сонечко. Тиша. Ці штори ми з коханим купували багато років тому. Обрали тканину і віддали в ательє. І ось вони понад двадцять років тішать мене та додають чарівності кімнаті.

А білий тюль — взагалі з мого дитинства. Він висів у батьківській квартирі. Я пам’ятаю його стільки ж, скільки й себе. А мені вже скоро шість десятків.

На підвіконні — сумка зі шлюмбергерою. Цю квітку подарувала колишня подруга Ірина. Ми працювали разом два роки, товаришували. Вона раптово з’явилася в моєму житті й так само раптово зникла. Ні, ми не сперечалися, не сварилися, навпаки, я відчувала її як частинку себе. Я любила її... й зараз теж люблю, проте ми не спілкуємося, а її подарунок розквітає на кожен мій день народження і повертає мої думки до неї. Мабуть, усе ж таки ми занадто різні...

Колись це була улюблена літня річ. Зносилася. Я не змогла її викинути. Коханий привіз цю сумку у 2010-му з Карибів, і вона мені надто подобається, щоб просто від неї позбутися. Тому вазон з квітами я поставила всередину. Разом із нею на підвіконні спочивають мої приємні спогади.

З-поза горщика виглядає помаранчевий кіт. Його подарував старший син, а в іншому кутку підвіконня — плюшевий ведмедик... Не пам’ятаю, звідкіля він узявся.

У білому горщику — кактус, який молодший син купив років п’ятнадцять тому. Він росте напрочуд повільно, нікуди не поспішає.

А поряд у блакитній сумочці — бабусина рослина. Не знаю її назви. Бабусі немає понад тридцять років, а рослина є.

Моє вікно — зібрання минулого. Жива картина, яку я споглядаю щодня. Крізь нього долинають тривоги, вибухи... А цей куточок дарує теплі миті, надихає писати історії.

Я створюю свої дні, як художник пише полотна. Вранці малюю в уяві свій день простим олівцем, а потім проживаю, наповнюючи його різними кольорами. Мені цікаві люди, книги, нові знання... Я обожнюю спілкуватися з друзями і відкривати незвідані можливості, які пропонує життя.

Уривок із книги Життя немов туман