- 20% тільки сьогодні!

АНОТАЦІЯ:

"— А тепер обговорімо фінансовий бік нашого договору, — чую голос дядька.
І до мене долинає насмішкуватий голос мого тепер уже нареченого:
— Отже, скільки ви бажаєте за вашу чарівну племінницю?
Господі! Та мене просто продають як тварину! І кому? Тому, хто сам не є людиною…"

"Я — Альфа зграї перевертнів і звик усе контролювати, але поява Вівіан усе змінює. Мій вовк одразу відчув у ній свою Пару.
Ця жінка випробовує на нас винахід свого дядька, і тепер ми з братом відчуваємо до неї непереборний потяг. Але наше це почуття чи результат дії еліксиру?
Адріан переконаний, що кохає її. А от я не вірю племінниці Глави Ордену мисливців на перевертнів..."

перевертні

заборонене кохання

любовний трикутник

Рандомні уривки:

"— А це один із наших найталановитіших учнів! Наш Адріан, — директор ляскає його по плечу, і я помічаю, як той трохи вдавився гарчанням, мимоволі підтверджуючи мій здогад. Несподівано хлопець завмирає та переривчасто вдихає повітря. Я бачу, як його ніздрі розширюються, а верхня губа сіпається в спробі стримати вищир. Він відчуває мого звіра, навіть не розуміючи цього… Через тиждень він перестане бути тільки людиною, але вже зараз звірині інстинкти прокидаються в ньому.

Полегшено видихаю — я знайшов брата! Й одразу насторожуюся. Чому йому навіть не змінили ім’я? Чи означає це, що на мою появу тут чекали? Це пастка? Вони знають, хто такий Адріан? І сподіваються, що хтось із наших знайде його перед обертом?"

"Підходжу ближче, обережно, немов наближаюся до дикого звіра, готового зірватися з ланцюга, намагаючись не спровокувати його. 
— Адріане, — кличу брата, намагаючись говорити максимально спокійно, відчуваючи, що хлопець на межі зриву. 
Він не відповідає, його погляд спрямований у стіну, але я знаю, що він чує мене. Я відчуваю, як його вовк усередині шкребеться і здіймає шерсть на загривку, ніби готуючись до стрибка. 
— Ти не можеш дозволити гніву керувати собою, — намагаюся отямити його. Поки що тільки словами, не залучаючи силу переконання Альфи. 
Адріан різко повертається до мене, і його очі виблискують кривавим вогнем. Я бачу в них біль і розпач молодого перевертня, який уперше зіткнувся з жорстокістю очисників. 
— Ти ж бачив його? І ти відчуваєш, що з ним зробили?! — гарчить брат. 
Витримую його погляд, не відводячи очей, дозволяючи йому відчути мою силу й упевненість. 
— Так, бачив. І все відчуваю, — відповідаю рівно, але твердо, не дозволяючи його люті захопити контроль над ситуацією. 
Адріан скрегоче зубами, його вовк майже на межі, і я знаю, що ще трохи — і він утратить контроль. 
— Сван заплатить! — знову гарчить брат, і його голос звучить як обіцянка, як присяга, дана не лише самому собі, а й усім присутнім. Кладу руку йому на плече, стискаю міцно, щоб молодий Альфа відчув мою силу й упевненість, і щоб зрозумів, що я поруч і не дозволю йому втратити контроль. 
— Він заплатить. Але не зараз. Не так…"

"Лорд Макензі! Мій майбутній чоловік… Намагаюся себе заздалегідь привчити до цієї думки, але спогади про загибель сім’ї не дозволяють мені надовго втримати на обличчі привітну посмішку.

Старший Макензі сидить верхи на все тому ж вороному жеребці, впевнено стримуючи гарячу тварину. Кінь охоче підкоряється, і вся увага його вершника зосереджена тільки на нашому екіпажі. Точніше — на мені.

Наші погляди зустрічаються, і в мене перехоплює подих, а внизу живота з’являється дивне відчуття. Я навіть не стільки помічаю, скільки всією шкірою, кожним нервом відчуваю напругу, що йде від Даріона. Це не просто ввічливість мера й навіть не випадковий інтерес. Це фізичний, майже відчутний потяг, який він безрезультатно намагається приховати за бездоганною виправкою.

«Дядько мав рацію!» — подумки вигукую я, усвідомивши, що від Макензі віє відвертим чоловічим бажанням.

Дядько попереджав мене, він бачить цю тварину наскрізь! А я, наївна дурепа, до останнього намагалася переконати себе, що йому здалося. Але зараз, під цим пекучим, пильним поглядом лорда Макензі, приховувати очевидне більше неможливо. Він бачить у мені не просто племінницю Свана. Він дивиться на мене як чоловік на жінку, яку хоче вкласти у своє ліжко… І навіть не намагається цього приховати…"

"— Як усе минуло? Тобі вдалося зустрітися з лордом Макензі? 
— Так, я зіткнулася з ним на сходах біля мерії. 
— Ви поговорили? 
— Трохи… 
— Ти зробила все, як я просив? 
— Так… 
— І…? Вівіан, не змушуй мене витягувати з тебе інформацію кліщами! — виходить із себе Еліот. — Про що ви говорили? Як він на тебе зреагував? 
— Ми говорили… Про Ньютона та його закони… 
Дядько здивовано дивиться на мене. 
— До чого тут Ньютон? 
— Я налетіла на лорда Макензі перед дверима мерії та сказала, що могла б збити його зі сходів, але він… 
— Так, пропустимо цей момент. Про що ще ви говорили? 
— Та більше ні про що… Макензі якоїсь хвилини втратив самовладання, принаймні мені так здалося, і різко припинив розмову. Сказав, що поспішає в справах, і запитав, чи будемо ми на балу в ратуші на честь Дня міста. 
— І це все? 
— Все… 
Дядько замовкає і підходить до вікна. Певний час задумливо дивиться в сад, а потім різко повертається до мене: 
— Ти кажеш, у якийсь момент він втратив самовладання. Ти можеш сказати, що саме до цього призвело?
 — Я не знаю… 
— Ти щось сказала чи зробила? 
— Ні. Посеред розмови лорд Макензі просто зітхнув, і його очі засвітилися жовтим. Я навіть подумала, що еліксир не повністю вивітрився! 
— Хмм… Цікаво… Еліксир так довго не діє. Добре, на сьогодні все. Іди до своєї кімнати."