Варто мені підняти очі на щасливу парочку, як ми з Владом зустрічаємося поглядами — це він уперше за весь вечір відкрито дивиться на мене. Ми в якомусь дивному заціпенінні дивимося одне одному в очі... Я першою наважуюся розірвати контакт і відводжу погляд, а Маша звертається до мене:

— Лізо, ви сьогодні за весь вечір і двох слів не сказали, а я все балакаю й балакаю, як заведена!

Я ще не встигаю придумати гідну відповідь, як Оленка вже випереджає мене:

— О, з Лізою завжди саме так і буває, її тільки Паша й може розбалакати. Варто цим двом заговорити про якусь книжку, як слова так і ллються, та ще й які розумні — я й половини не розберу.

Влад примружує свої неймовірні коньячні очі, а Пашка знизує плечима, що, мабуть, означає: «Це справді так».

— Сьогодні не я винуватиця свята, — нарешті через силу видавлюю я, — це ваш із Владом вечір. 

Сьогодні ближче до ночі в романі "Гострі грані кохання" https://booknet.ua/book/gostr-gran-kohannya-b451183