Яка вона - магія першого і останнього речення книги?

Сьогодні зловила себе на думці: як же часом буває важко письменнику почати писати ✍️

От ніби вже й сформувався в голові образ головного персонажа, першої сцени, першого діалогу, а барʼєр «першого речення» переступити можеш не одразу.

Іноді я могла «налаштовуватися» кілька днів чи навіть тижнів, бо те перше речення ніяк не приходило в голову. А іноді записувала одразу - серед ночі, в темряві, ховаючись з телефоном під ковдрою.

Проте я помітила одну цікаву річ, що притаманна моєму особистому творчому світові: скільки б разів я не редагувала книгу - не змінювала фрази, декорації, відлік часу - перше і останнє речення завжди залишалося БЕЗ ЗМІН.

Я могла написати цілий розділ розміром не менше трьох тисяч слів і стільки ж видалити, бо він мені не подобався, а потім переписати все по іншому. Але початок та кінець ніколи не міняла.

Однак, ще більш дивним є те, що до запису того самого ПЕРШОГО РЕЧЕННЯ - я завжди знала, як і чим закінчиться моя книга ?

Це як стояти перед зарослим квітником з серпом у руках і поступово розчищати бурʼяни, залишаючи лише квіти. Або пробиратися хащею: побачив шматочок стежки - зробив крок, тоді поступово ще і ще.

Я могла ще не знати імена усіх героїв. Могла не уявляти скільки спіткає їх пригод та як довго вони рухатимуться до своєї мети, але точно знала яким буде їх ОСТАННЄ РЕЧЕННЯ.

В своєму «квітнику» я вже бачила яка квітка росте останньою далеко попереду. І чим закінчиться стежка в «хащі» теж бачила, ніби вона виростала прямо над горизонтом, але потрібно було ще дійти - «розчистити бурʼяни», «прокласти шлях»…

Ця думка так надихнула мене сьогодні, що заради цікавості я зібрала свою власну колекцію «магії першого і останнього речення» нижче ?

Перше: У лютому столицю накрили довгоочікувані морози.

Отаннє: «Більше ніяких сусідів навпроти. Ніколи в житті!» - подумала дівчина та пішла працювати. 

«ТАЄМНИЦЯ, СПОКУТА І КРОВ»

Перше: Схоже, жінка опинилася у справжньому нічному кошмарі - такому, коли розумієш, що це сон, але прокинутися не можеш.

Останнє: Мені страшно, але так легко, коли він поруч… мій Всесвіт...

«ІСТОРІЯ ПРО ОДНЕ ВБИВСТВО ТА ОДНЕ КОХАННЯ»

Перше: Книгу, яку читала Лорі сидячи на дивані у вітальні свого дому, вона вже ніколи не завершить, так і не дізнається, яким був кінець.

Останнє: «Коли Він забажав створити світи - тверда іскра сформувала відбиток у Вищому Світлі…» - почав читати новий Правитель.

«ПІД СОНЦЕМ САУЛЕЙРИ»

Перше: В одній із книгарень торгово-розважального центру на Шулявській Катя стояла ось уже хвилин з двадцять.

Останнє: Проте, Катя ніколи цього не зробить, бо вибір у що вірити - вона вже зробила.

«Я НЕ ВТРАЧУ ТЕБЕ ЗНОВУ…»

Перше: На світлофорі вже загорівся зелений, проте Лана рушила вперед лише через кілька секунд, які й так спливали надто швидко.

Останнє: «Найцінніший з них в мене і так є…» - одразу промайнуло в думках, - «Дякую Тобі, Всевишній, за НЬОГО…»

«НА ТРИ СЕКУНДИ ДОВШЕ...»

Далі буде…