Отже, редагування "Дракайни" вирішило взяти відпустку )) Я не стала з ним сперечатися й потроху переключилася на "Останніх"  -  третю книгу циклу Еваїїн.

Але одразу скажу, швидко ця історія точно не напишеться. Там вже стільки всього назбиралося: чернеток, лору, окремих сцен, старих нотаток і нових ідей, які ще треба доскласти докупи. Але воно чомусь дуже добре пишеться зараз. Тож я нікуди не поспішаю: трохи тут пишу, трохи там редагую, але робота йде.

Для мене саме ця книга дуже особлива.

Перших героїв цього світу я придумала десь років двадцять п’ять тому. Тоді, звісно, ні повної історії, ні всього того величезного світу, який виріс навколо них, ще не існувало. Були просто персонажі, які жили в моїй голові й поступово тягнули за собою все інше. І звали тих героїв іншим чином, і цілі в них були вкрай розмиті, і назва самого роману була геть інша. Зараз же, наступив їх час. 

"Сказанка про Крижаного Звіра" і "Солов’ї Лавелену" - теж частини цієї історії, і без них "Останні" були б зовсім іншими, чи, швидше за все, їх не було б зовсім. І Бестуж не пішов б з братом незнамо куди, і Каел не рятував би хлопчика від війни. Але зараз я нарешті повертаюся саме до тих, із кого для мене колись все почалося.

До Бранка Гойдана і Вайнара (Айна) Бергара.

У "Останніх" вони стануть двома головними героями. Їхні історії починаються окремо, цілі в них різні, та й причини йти вперед теж зовсім не однакові. Але рухаються вони, скажімо так, в одному напрямку. І рано чи пізно ці дороги мають перетнутися.

Я вже писала трохи про Континент і народи, що живуть на ньому, їх історію. Буду час від часу додавати деталей до лору і публікувати, щоб ще більше поглибитися в цей світ.

За жанром це буде бойове фентезі - з дорогою, війною, старими легендами, небезпечними місцями і зустрічами. Якщо ви вже читали попередні твори циклу, то приблизно уявляєте, чого чекати.

І ні, про наших старих знайомих ми не забуваємо. Всі вони так чи інакше ще повернуться до цієї історії. Просто цього разу в центрі будуть Бранко і Вайнар, а решта ниточок поступово підтягнуться слідом.

Мені досі трохи дивно й дуже круто усвідомлювати, що персонажі, яких я колись вигадала дитиною, тепер нарешті отримують свою справжню історію.

Писати ще багато. Дуже багато ? Тому ще раз, швидких темпів не обіцяю. На жаль. 

Нижче залишу наших головних героїв - Бранка й Вайнара - і трохи самої атмосфери книги.

Склавіна розпадається на шматки.

Армія немертвих заполонила Пролісся й Нагірянщину, і там, де вона проходить, залишаються лише мертві міста й порожні дороги. На півдні розбійники користуються війною, щоб урвати собі частину чужих земель, а Едасу повернулися на Континент і крок за кроком забирають те, що вважають своїм.

Старі кордони більше нічого не варті. А давні перекази один за одним перестають бути вигадкою, бо забуті речі знову знаходять дорогу до живих.

Бранко Гойдан утратив дім. А разом із ним, здається, загубив і частину самого себе. Тепер він іде вперед, намагаючись зрозуміти, чи можна почати все спочатку, і чи здатне інше місце колись стати домом.

Вайнар Бергар ніколи до кінця не знав, ким є. Тепер він шукає відповіді про власне минуле, але кожна з них лише веде все далі від того життя, яке він знав.

Їхні шляхи починаються далеко один від одного й ведуть уперед з абсолютно різних причин. Та для обох усе тільки починається, бо війна, що роздирає Склавіну, є лише частиною значно старшої історії.

Лише Ніам - один зі Старших духів, перших дітей Еви й Ірна, не прагне земель Склавіни. Поки його нежить заполоняє Континент, він шукає шлях туди, куди смертним дороги немає, а разом із його поверненням прокидається й те, про що світ майже встиг забути, - Перша кров.