Белло, зупинись! — почула я крик Адріана вже на вулиці, коли я на ходу намагалася зловити таксі. — Давай просто поговоримо!

— Про те, що ти хочеш мене посадити?! — крізь пекучі, болючі сльози процідила я йому в обличчя, розвертаючись на секунду.

      Він мовчав, важко й розірвано дихаючи, дивлячись на мене так, ніби слова застрягли у нього в горлі і він просто не наважувався сказати найголовніше. Але я не стала чекати. У цю ж мить до тротуару під'їхало вільне таксі. Я відчинила дверцята і швидко заскочила всередину, гучно, з усього розмаху грюкнувши за собою дверима.