...а вони вже не проти вбити одне одного. Чи вдасться богині втекти з полону Санґарта, і чи поплатиться він за свої дії читайте в новому розділі.

— Брехня часта супутниця людей, а не богів, — вона провела Тейна холодним поглядом, коли той закотив приладдя для катування всередину камери. 

Обличчям друга пробіглася тінь, усі смішинки лишилися поза цим кам’яним пеклом. Я уважно стежив за його рухами, аби той раптом не схопив кинджал, занурений у посудину із соком Вічних квітів, і не обірвав нитку її життя заразом із моїм останнім шансом урятувати кохану. 

— Я був там. Бачив, що ти зробила з усіма тими воїнами в Річищі. Ти чудовисько, а не богиня. 

Єдиний смолоскип, що горів у коридорі, ледь освітлював простір між нами, втім мій загострений зір завдяки частим черпанням магії Порожнечі вловлював кожен її порух. Я помічав найменшу деталь чи зміну в її зовнішності, на відміну від Тейна. Він наблизився до неї ще на крок і не вгледів, як хижо зблиснули її ікла в тьмяному світлі. 

— Гарне було видовище, скажи? Можу повторити. Брати безпосередню участь в історії набагато цікавіше, ніж за нею спостерігати, ховаючись у тіні.

— Назви своє справжнє ім’я, — зажадав я тоном, що не терпить зволікань.

Бліді вуста розтягнулися в ширшому посміху, оголилися два ряди гострих зубів, які, либонь, їй нестямно кортіло засадити в мою горлянку. Вкотре за короткий час, проведений разом. Коли все закінчиться, а моя Ґросса покине те прокляте місце під назвою Кригосвіт, я подарую їй намисто з тих зубів. Власноруч повириваю кожен і натягну на нитку. 

А ще кажуть, що всі романтики вимерли

В очах богині я бачив власну загибель. Нищівну лють, що спалювала мене живцем, і водночас приховану втому, багатовікову відповідальність, яка лежала на її плечах грудою каміння. 

Я так заглибився в круговерть її життя, що з пам’яті геть вилетіло розуміння, навіщо ми тут. Я втратив пильність і поплатився за це. Моя долоня несамохіть зіслизнула з жіночого підборіддя на шию, даючи їй можливість позбутися отрути, чим вона й скористалася. Чорна смердюча маса у суміші з кров’ю потекла на мій нагрудник. Зболене, пронизане несамовитою злістю гарчання вирвалося з її нутра стовпом слини. Ріки сліз різали білими смугами запилені щоки. Грудина здригалася, вібрувала від надривного завивання, аж поки непритомне тіло богині не повалилося додолу. 

Тейн відпустив ланцюг, сплюнув їй під ноги, стерши рукавом криваву доріжку, що тягнулася з ніздрів. 

— Гидке поріддя!