Вітаю, друзі!

Два нові розділи уже на сайті, тож принесла вам багацько візуалів!

За традицією: статичні колажі подаю нижче, анімовані уже у моїх reels

– Що це таке? – скривилась Джаклін на чорну коробку з червоним бантом, яку Вів приперла на їх наступну заплановану зустріч.
– Дарунок.
– Мені нічого від тебе не треба, – хитнула головою тітка.
– Це дарунок мені, просто хочу, щоб ти відкрила і вдала щирий захват.
Джаклін стисла щелепи і перехопила коробку. Вів із самовдоволеною усмішкою сіла навпроти. Жінка ривком розв’язала бант і зняла кришку. Дістала звідти доміно і роздратовано зітхнула.
Вів тим часом підхопила свою чашку, вилила чай на газон і дістала металеву фляжку з сумки. Джаклін окинула її презирливим поглядом, та не заперечувала, коли небога зробила те саме і з її чашкою.

І не питайте мене як воно там ллється, який "чай", такий і чайник)

Вівіка на мить похитнулась, неначе той вдарив її. Тоді повільно стягнула оксамитовий халат із крісла і надягнула його, зав’язала пояс на талії і підвелась. 
Ейфорія від того, що він нарешті сказав те, що мучило його так довго змінилась раптовим усвідомленням, що він, власне сказав. Тай одразу забажав запхати слова, які щойно промовив, назад у власну пельку і похоронити там. 
На одну блискавичну мить, погляд Вів здавався повністю розбитим, пустотливі бісики, яких він за всі роки їх спілкування вже міг назвати поіменно – чи не вперше зникли. 
Тай відчув як холодом стягнуло груди і живіт. Трясця, що він накоїв? Нащо сказав це? Хіба він справді так думає? Думки проносились швидким потоком, Тайлер відчув себе повним придурком. 
Втім, Вів швидко опанувала себе і видушила штучну посмішку. Штучну, бо хоч губи її розтягнулись, оголивши білі зуби – очі лишались такими ж враженими.
– Що ж, Таю, давно вже час був з’ясувати все, – вона рушила вбік.
– Ку-куди ти? – спантеличено вимовив він.
– Мені варто вже лягати, завтра багато справ.  Доброї ночі.

Вівіка зачинила за собою двері і сповзла до підлоги, відчуваючи як вуха заклало від тієї розмови. Вів була приголомшена, її дихання важчало. Очі щипало від сліз. Спогади увірвались раптово, викликаючи гострий біль в грудях.
– О, моя дитино. Запамʼятай: найбільшого болю може завдати лише той, кого ти підпустила до себе найближче.
– Чи не зарано давати їй такі дорослі поради? – спитав Гарві, відірвавшись від газети. – Їй лише дванадцять.
– Про це варто памʼятати змолоду, – хмикнула тітка. – Серце завжди йде в комплекті з кинджалом. Віддаєш серце – будь готова, що зброєю, якою обранець мав захищати таку делікатну річ, він сам його і поранить.
– Звісно ж краще лишатись самій на все життя, аби вберегти себе від такої оказії,– Гарві закотив очі. – Не слухай тітку Джаклін, як я.
– О, вона почула, – тітка всміхнулась, піднявши підборіддя дівчинки пальцями. – І памʼятатиме про це, запевняю.

– Нащо тобі третя пачка печива? – стомлено спитав він, коли Вів вихопила її з полиці.
– Бо я збираюсь його їсти.
– Три пачки?
– Одну віддам тобі, якщо замовкнеш, – закотила очі Вів.
Тай зітхнув, штовхаючи візок вперед.
– Заїдаєш стрес?
– Отож! Ти такий козел, що я через тебе вагу наберу.
Тайлер окинув її поглядом. Начебто жарт, та в кожному жарті…
– Тоді доведеться не бути козлом після шостої, – сухо мовив він.
Вів обурено роззявила рота.
– Що? – спитав хлопець. – Просто не хочу, щоб ти звинувачувала мене у власних гастрономічних “злочинах”.
– Та пізно! Тебе вже офіційно визнано винним.
– Приймаю цей вирок із гідністю та сумом, – награно схиливши голову, мовив Тай.
Вона пирхнула й рушила далі, Тай знову поглянув на Вів. Дівчина так уважно розглядала полиці, ніби справді була цілком захоплена варіативністю арахісової пасти.

– Вів’єн? – покликала її Джаклін, спинившись на сходах.
– Так?
– Завтра не приходь, – хитнула головою вона. – Я матиму справи.
Вів злегка нахмурилась.
– Тоді буду в четвер.
– І в четвер теж. Я не пущу тебе.
– Та мені твій дозвіл до сраки, тітонько. Побачимось!

– Господи…– пережовуючи, мовила Вівіка. – Я зараз розревуся…як же це смачно! Скільки тобі платити, щоб ти готував кіш хоча б раз на місяць?
– Тримай свої брудні грошенята при собі, – пирхнув Тай, скуштувавши.
– Гордий і безсовісний! – закопилила губку вона. – Позбавляти мене такої смакоти, серця в тебе нема!
– Та готуватиму я тобі його, боже! – реготнув він. – Яка ж ти драматична!
– Дякую, маю класного вчителя, – здригнула бровами Вів.

Ну, і трохи образів Вів, куди ж без них))

⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘

Анотація до книги "Talis est Obsessio"

Talis est Obsessio (Така вже Одержимість)
Ніхто не застрахований від кохання. Ні демони, ні янголи, ні смертні. Хай якими прихильниками "нижчого" клеймують перших, якими прагненнями до "високого" виховують других, чи якими грішними вважають третіх. Ніхто не застрахований від пристрасті чи бажання. Та все ж, у вирі почуттів та пошуку сенсів варто визначити: це все ж любов, чи одержимість?

☝️

Клікніть на троп-картку, щоб побачити тизер до книги!

Запрошую також до своїх соціальних мереж ☀️✨
(піктограми клікабельні)

Ваша, Кайла Броді-Тернер ❤️