Ще одна подорож до Міжсвіття

Всі хто читав книгу Відьма для інквізитора, вже знає, що з себе представляє Міжсвіття і які в ньому закони. Але, що робити, якщо ти взагалі не чув про Міжсвіття і тебе туди закинуло не просто так? Як звичайній дівчині з Києва, вижити в такому непростому місці? І що робити, коли твоя магія не зовсім така як треба і робить все навпаки? 

Правильно, шукати позитив у всьому і не здаватися.

Анотація:

Мене звати Аліна. Я з Києва, але мама відправила на літо до бабусі в Карпати. Хто ж знав, що звідти я вже не повернуся. Чому? Бо мій дід був мольфаром, а бабуся виявилася відьмою з іншого світу, на яку полював темний маг. І він її знайшов. Тому вона у вигляді привида явилася до мене і відправила в інший світ, до Академії магії, в якій колись навчалася сама.

Ні, магія це звісно цікаво, та й навчатися я люблю, аби не один ідіот, який не розуміє слова "ні". Він хотів відправити мене в світ орків, але його портал хтось перехопив і я опинилася у Міжсвітті. Тут мене прийняли за темну відьму і хотіли спалити на вогнищі, дякувати Богові, прибувший інквізитор це зупинив. Тепер я штатна відьма у цьому містечку, маю живий будинок, балакаючого кажана, і кучу проблем з інквізитором.

0 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
Інші блоги
Навіщо героям автор? ♥
…Щоб хапатися за блокнот і записувати все, що вони витворяють :D Не лізти в їхні особисті стосунки й сварки, підлаштовуватися під їхній характер та у жодному разі не диктувати їм, як жити! Я от декілька разів не
Гра - угадайка!
А давайте пограємо? Вже завтра стартує довгоочікувана новинка “Потраплянка для лиса” і я в нетерплячому очікуванні! Дуже хвилююся чи сподобається вам, хто з героїв стане вашим фаворитом та посяде окреме місце
Дев'ять ХвостІв
У старих легендах куміхо можуть бути лише міфом. Але що, якщо легенди не вигадували? Що, якщо серед людей справді живе той, хто має дев'ять чорних хвостів? Той, хто сильніший, швидший і старший за будь-яку
Муза.
Пишить в кого яка. Моя пішла. З якого переляку? В соплях, в сльозах, ба ледве не обсерлась з переляку. Манив солодким. Не вилазить. Дулі крутить. Вилазь! Тінь Жаху треба рятувати.
Це вам не санаторій, пане Назаренко...
Час у камері тягнеться болісно повільно. Під стелею моїх «хором» розташоване невелике заґратоване віконце, і я спостерігаю крізь нього, як густіють сутінки. Минає час обіду, а потім і вечері… Їжу не приносять, на
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше