Просто неймовірно паршиве продовження хрінового ранку… Прямо як на замовлення. І треба ж було мені два тижні вмовляти командира дати тижневу відпустку, щоб уже на другий день отримати відшмагований зад і розбиту пику! 
А Єгор лихо махає кулаками. Чорт… Та він не просто старший, а ще й набагато досвідченіший. Гора м’язів… Та на плечі — шрам від вогнепала. І ще один, схоже, від ножа… Під ребрами… І це точно не шрам після видалення апендикса — розріз зовсім не з того боку.
Так, старший братик в мене крутий… Нічого не скажеш.
Після «спарингу» з «гаряче улюбленим» братом я повертаюся у відведену мені кімнату з єдиною-однісінькою думкою: не чекати сім днів, а здати квиток і повернутися додому першим же рейсом! 
Залажу в інтернет і гарячково шукаю варіанти. Ледве знаходжу хоч щось пригідне… З двома пересадками. Скрегочучи зубами, вже збираюся міняти свій прямий квиток у бізнес-класі на тісний економ, але телефонний дзвінок матері мене відволікає.
— Едварде, синку, як ти?
— Усе чудово, мамо. А із чого раптом питання?
— Ви з Єгором учора…
— Злегка розім’ялися.
— Обіцяй більше так не робити! Ви ж дорослі люди. І брати… Така поведінка неприпустима!
— Поясни це тому придурку! — не витримую я і скидаю виклик.