​Вів'єн стоїть на порозі в безрозмірній домашній футболці. Без макіяжу. З розпатланим волоссям. Бачу, що очі червоні, опухлі від сліз. Дивиться на мене якимось втомленим поглядом, в якому читається біль. Всередині відчуваю якесь незрозуміле відчуття. Не знаю навіть, як його назвати.

​— Я не хочу тебе бачити, — одразу гарчить і намагається зачинити двері.

​Підставляю ногу, збираючись відповісти якоюсь своєю звичною гидотою. Але раптом мій погляд чіпляється за її руку. На зап'ясті, яким вона тримається за ручку, синець. Це відбиток пальців.

​Мене просто перемикає.

​Я відсуваю її вбік, заходжу у квартиру і зачиняю за собою двері.

— Що він зробив? — запитую мертвим голосом. Насуваюся на неї.

А потім гра скінчилася...почалося полювання.

Знищ мене красиво.